Геній, якого не прийняв Львів
Ще у шкільні часи Франко проявляв феноменальні здібності – у гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра чи Гете в оригіналі, або перекладав з давньогрецької Софокла. При цьому на вимогу вчителя міг дослівно відтворити його урок. Словом, був вундеркіндом.
Всього Франко досконало знав 14 мов, а польською та німецькою писав тексти не гірше ніж українською. Був доктором наук, але захищався у Відні, бо Львів свого генія не захотів прийняти. Тричі балотувався до австрійського парламенту і тричі програв через підкуп виборців.
У віці 19 років Франко вступив на філософський факультет львівського університету - і отримав державну стипендію. Саме тут він познайомився з емігрантом з підросійської України Михайлом Драгомановим, який коротко зупинився у Львові дорогою у Женеву.
Доленосне знайомство з Михайлом Драгомановим
"Очевидно в 1876-ому році російський цар на страшний розмах діяльності київської громади забороняє в першу чергу українську мову. Так званий емський указ 76-го року. І громада опиняється відітнутою від того середовища, з яким вона хоче працювати… Громада вирішує вислати кого-небудь за кордон, де ті самі речі, що робили в Києві перед тим можна робити за кордоном, бо там нема російського царя, нема заборони. І Драгоманов по дорозі їде на Захід і по дорозі зупиняється у Львові", – розповідає український історик Ярослав Грицак.
Коротка зустріч соціаліста Драгоманова зі студентами має далекосяжні наслідки.
У червні 1877-го Франко гостює у Лолині. Повертається звідти окрилений. Священик Рошкевич погодився видати за нього свою доньку Ольгу. Та вдома на Франка чекає неприємний сюрприз.
На квартирі, яку Франко винаймав з Павликом і Ярославом Рошкевичем – поліція. Обшук. Особлива увага до книжок і листів. Від Драгоманова.
"Ну це було б комедією, якби не закінчилося трагедією. Тому що Драгоманов склав собі цілий план як це має бути... Він написав цілу схему, що треба робити. Кому куди треба їхати. Франко, якого ще той не знав, але він сказав, що той Франко має поїхати в Мукачів за якимись книжками, інструкцію дав", – розповідає історик.
Франка, Павлика і ще кількох молодих студентів арештовано. Їм інкримінують участь у таємній антиурядовій соціалістичній організації. Сам процес був досить дивним і викликав чимало чуток про розправу польської влади Галичини над українцями. Єдиним доказом супроти Франка був лист Драгоманова, знайдений у затриманого російського агента. Так чи інакше, молодий успішний студент на 9 місяців опинився в компанії кримінальників – у холодній камері.
Організації, звісно, ніякої не було. Навіть самі підозрювані не дуже уявляли, що таке соціалізм, а тим паче судді та прокурори.
Франкові присудили мінімальний термін, 6 тижнів — значно менше, ніж він уже просидів у буцегарні, однак досудове ув'язнення не врахували. Присутня на процесі українська галицька інтелігенція зловтішалася.
Життя після ув'язнення
На свободі Іван довідався, що його життя кардинально змінилося. Починаючи з університету, звідки його вигнано. Втратив Франко і стипендію – для талановитої молоді. Від Івана відвернулося українське студентське товариство – його виключено з Просвіти та гуртка. Проте, мабуть, найгірше для Франка – лолинський парох Михайло Рошкевич заборонив йому будь-які контакти зі своєю донькою Ольгою. Вхід у дім Рошкевичів заборонено.
У 1878-ому ось у цьому будинку оселився молодий письменник Іван Франко. Ночами не спалося через гучне гупання - це робітники встановлювали бруківку. Під впливом цих звуків Франко напише "Я бачив дивний сон". Письменник ще не здогадувався, що через багато років його самого перетворять на каменяра.
Вірш "Каменярі" Франко міг би написати і живучи в будь-якому іншому будинку. Львів кінця 70-х років 19 століття – місто, що гупає і гуде; він стрімко будується і розвивається. Багата столиця бідної Галичини.
Бідність була такою безпросвітною, що у 1879-му Франко добровольцем записується до війська. Однак у казармах він прожив трохи більше тижня. Висновок медкомісії — непридатний до військової служби.
Інший епізод стосується його праці у польськомовній профспілковій газеті "Праца". Франко буквально жив на роботі, ночував у редакції – грошей на власне помешкання не вистачало.
В Австро-Угорщині між тим триває полювання на відьом — за усіма так званими прихильниками соціалізму встановлено поліційний нагляд. У Женеву до Драгоманова виїздить Павлик, змушений емігрувати Болеслав Лімановський. На прощальній вечірці з'являється ідея — написати популярну статтю про соціалізм, щось на зразок катехизису. Доручають цю справу Франку. Той погоджується.
"Щоправда, я сам соціалізму не розумію, але навчуся його, поки писатиму", – слова Івана Франка у спогадах Болеслава Лімановського.
Що таке соціалізм для Франка?
Уже під час писання перших своїх досліджень про соціалізм Франко геть відходить від теорій Маркса і Ласаля. Його геть не цікавить гегемон пролетаріату, а швидше побудова демократичного справедливого суспільства.
"У Франка завжди було поняття, загострене почуття того, що народ має жити не щоб його хтось гнобив і користувався його працею. Він завжди вважав, навіть тоді, коли він захоплювався соціалістичними теоріями, коли в радянський час йому приписували, що він був великим соціалістом, він казав, що право власності має мати передусім людина. Тобто право приватної власності. Він не уявляв собі, що мають бути зроблені якісь колгоспний лад" – розповідає історик Богдан Якимович.
Виникає ще одна проблема — національна. І російські, і польські соціалісти геть не зацікавленні в утворенні незалежної України. Слідом за Каменярами та Вічним революціонером, з Франка вихоплюється "не пора".
НЕ ПОРА
Рік 1880-й, березень. Змучений безгрошів'ям Іван Франко погоджується на роботу репетитором. Він повинен підготувати до екзаменів прикарпатського сільського вчителя Кирила Геника. Їде до Коломиї. Увечері зустрічається там з Ольгою Рошкевич і ... її чоловіком, священиком Володимиром Озаркевичем.
Уранці до Франка навідуються жандарми і арештовують його. Ув'язненому у міський ратуші повідомляють про підозру — співучасть у замаху на вбивство.
За кілька днів до приїзду Франка у Коломию в одному із сіл повіту селянин Дмитро Фокшей спробував застрелити війта, але лише поранив сільського голову. Під час обшуку у Фокшея знайшли соціалістичну літературу з Женеви і Франкові журнали – "Громадський друг" і "Дзвін". Присутність особисто Франка у Коломиї навела поліцію на думку, що це не збіг, а якась таємна діяльність.
Слідство у Коломиї тривало аж три місяці. Саме стільки знадобилося, щоб зрозуміти очевидне: Фокшей стріляв сам, і жодної намови не було. У Косові звільнено з-під арешту Анну Павлик, випущено і Франка.
Рік 1882-й, вересень. Народовецький журнал "Зоря" оголошує літературний конкурс на кращу повість з життя народу, "по можності переважати повинна сторона ідеальна". Уже за кілька днів Франко береться за роботу. У своїй перемозі, попри непрості і навіть ворожі стосунки з редактором журналу, письменник майже не сумнівається. Без зайвої скромності.
"«Зоря» розписала премію на повість з обіцянкою платити за лист печаті по 20 – 25 золотих. Отже, я пишу повість історичну, і ідеальну (по поніманню характерів), хоч реальну по методі писання, в котрій стараюсь показати життя самоуправне, безначальне і федеральне наших громад, боротьбу елементу вічево-федерального з деструктивним князівсько-боярським. У теперішнім разі аж два гриби в борщ прибули мені: і повість би печаталась, щоб без зміни, i гроші б були, і надіюсь, що воно так буде" – Іван Франко. Лист до Михайла Павлика
"Захар Беркут"
У травні 1883-го "Зоря" коротко повідомляє пр
Джерело
