Руслана Фадєєнко – українська біженка в Італії. Вона одна з восьми мільйонів українців, які, за даними ООН, залишили батьківщину в пошуках прихистку на початок 2023 року. Втім, на фоні загальної підтримки та щирого бажання європейців допомогти переселенцям не варто втрачати пильність. Люди, які готові скористатися вразливістю інших, є в будь-якій країні.

“Мій чоловік у Києві не сидів просто так, він постійно моніторив соціальні мережі. І у фейсбуці він вийшов на групу приватних італійських волонтерів, познайомився з Джованні. І він знайшов нам сім’ю: чоловік, дружина, двоє діточок”, – розповідає Руслана.

Так жінка та її 12-річна донька потрапили до італійського містечка Барбата. Тоді вони уявити не могли, чим завершиться це знайомство.

“Потрібно перевіряти документи особи, яка надає допомогу: чи має вона посвідчення волонтера, чи має вона будь-які документи, які доводять належність до представників органів державної влади або неурядових організацій”, – радить вимушеним переселенцям Марина Легенька, юристконсультка “Ла Страда – Україна”.

“Після того, як об’єднали українську та італійську родини, Джованні, як чесний волонтер, мав контролювати ситуацію, це входить в обов’язки волонтера. Єдине, що Джованні робив регулярно – це відеодзвінки від нього без попередження. Це певною мірою дратувало”, – продовжує історію Руслана.

Згодом Руслана почала помічати дивну поведінку Джовані щодо її доньки: “По-перше, він нас постійно фотографував, казав, це для нього. Фоткав, фоткав, фоткав і постійно казав "bella, bella, bella, bella" (з італ. – красуня). Якось дістав м’яча, каже Кірі: “Давай я тебе навчу грати у волейбол”. Кіра відмовлялася, але він наполягав. Намагався торкатися її рук, мовляв, отак береш, отак робиш, отак м’яча відбиваєш. І постійно їй казав компліменти. Все це було при мені, може, якась думка у мене і промайнула, але я все списувала на італійський менталітет”.

“Люди під час стресу стають надзвичайно вразливими, довірливими, – коментує ситуацію психологиня Ольга Шершньова. – Тому наші переселенці зараз можуть відкриватися тим, хто їх запрошує за кордон, повністю довіряти. Цього робити не варто, тому що люди бувають різні, в кожній ситуації може бути свої підводне каміння”.

Врешті-решт Кіра почала казати мамі про те, що надто приязний Джованні їй неприємний. Щойно він опинявся поруч, дівчинка напружувалася.

“Коли дитина повідомляє про якість тривожні сигнали, що хтось надмірно уважний до неї, хтось торкається її, ніколи не можна це ігнорувати, – попереджає Ольга Шершньова. – Мамі потрібно дитину вислухати дуже уважно, жодним чином не звинувачувати її, не реагувати надто бурхливо, тому що це може налякати дитину, і тоді вона закриється в собі. Відреагувати максимально спокійно, вислухати і пообіцяти: “Я про тебе подбаю, ти будеш у безпеці”. І, звісно ж, діяти, не мовчати, ставити безпеку своєї дитини в пріоритет”.

Руслана почала шукати інших волонтерів, щоб вийти з-під опіки Джованні та уникнути спілкування з ним. А за кілька тижнів знайома шокувала її новиною: “Мені дзвонить знайома Люда, вся в стресі, каже: “Ти знаєш, що Джованні поліція забрала? Він педофіл-серійник”. Я відразу пригадала оцю його поведінку щодо Кіри: чому він нас постійно фотографував, чому він був такий нав’язливий”.

Тим часом Руслані з донькою запропонували безкоштовне житло в родині іншого волонтера на ім’я Сальваторе: “Там була сім’я – чоловік, дружина і 5-тимісячна дитинка. Я дуже зраділа. Та коли Сальваторе нас забрав до себе, ми приїхали, а нікого немає. Я запитала, де його сімʼя. А він каже: “Ми розлучилися пів року тому”.

“До пропозицій безкоштовного житла потрібно ставитися дуже обережно, – зауважує юристконсульт Марина Легенька. – Краще користуватися встановленими державними гарантіями у країні перебування. Нехай вони будуть здаватися менш комфортними, але дуже важливо, щоб це було безпечно”.

“Ввечері, коли я вже вийшла перед сном побажати йому гарної ночі, він мене до себе притягнув і захотів поцілувати, – розповідає Руслана про “добродія” Сальваторе. – Я йому підставила щоку і почала його заговорювати: “Ти такий добрий, дуже тобі дякую, у тебе таке щире серце”. Власне, на цьому все закінчилося. Але я вже злякалася. Я пішла в нашу спальню і написала чоловікові про цей випадок. І ніч я просто не спала”.

“Якщо вам почали натякати на непристойні речі, то, звісно ж, вам варто тієї ж миті сказати “стоп”. Зробити це на побутовому рівні, а то і на юридичному, заявивши про цей інцидент. Тому що ваша гідність понад усе, і ви, підкреслюю, нічого нікому не зобов'язані”, – наголошує психологиня.

“Зранку, коли Кіра пішла вмиватися у ванну, він, скажімо так, пішов на штурм, – продовжує розповідати Руслана Фадєєнко. – Він зайшов у спальню, Кіра була у ванній, поклав мені руки на талію, під кофту і…руки були там, де не треба було бути. Я ці руки забрала від себе. Я сказала "no" таким тоном, що він зрозумів, відступив”.

Налякана Руслана одразу почала писати чоловікові та шукати підтримку серед інших волонтерів.

“Дуже важливо мати кодове слово, яке повідомить близькій людині в Україні, що ви в небезпеці, – радить Марина Легенька. – Звісно, треба пам'ятати про те, що нікому не можна віддавати свій паспорт. І в будь-якому випадку не довіряти незнайомцям”.

“Я схопила документи, швиденько закрилася у ванній. Нас забрали о пів на п’яту, він виніс речі мовчки, набурмосений. І нас відвезли в Мілан”, – розповідає Руслана.

“Аби запобігти таким ситуаціям, перше, що важливо – це проговорювати все на березі: на яких умовах ви їдете, хто за що розраховується, на що ви маєте право, що ви будете собі забезпечувати самостійно, а що вам пропонує той, хто вас приймає”, – радить Олена Шершньова.

Це стосується не лише таких критичних ситуацій, як та, що сталася з Русланою.

“Якщо заходять до вашої кімнати, якщо чіпають ваші речі, то ви завжди можете сказати “стоп, зі мною так не можна”, – каже психологиня. – Люди дійсно можуть не розуміти, де кордони саме з вами, то допоможіть їм, розставте ці кордони, поясніть, спокійно поговоріть і скажіть: ”Будь ласка, давайте домовимося, ви не робите цього, я не роблю цього, ми не заходимо сюди, ми не обговорюємо таку тему”. Тому що кордони – вони не лише фізичні, вони й психологічні”.

Якщо вам некомфортно жити в новій родині, ви маєте повне право сказати про це і шукати інших умов. Пам’ятайте, ваші права захищені міжнародним законодавством.

“Жінка повинна мати контакти посольства або консульства України в країні свого перебування, а також інших неурядових організацій, які можуть швидко відреагувати на ситуацію, надати допомогу, розмістити її в притулку”, – наголошує Марина Легенька.

На щастя, експерти зазначають, що у відсотковому еквіваленті випадки, подібні до історії Руслани та її доньки, радше виняток із правил, аніж тенденція.

“Я зрозуміла, що треба йти під крило державного волонтеріату, – робить висновки Руслана Фадєєнко. – Державний соціальний захист звів нас із фондом, який займався пошуком сімей. Людей, які готові були прийняти українців. І вже в такий спосіб нам знайшли Христину, у якої ми мешкаємо з вересня. Зараз, коли ми вже під патронатом державного волонтеріату, я знаю, в разі чого куди мені звернутися, знаю, що я під захистом, моя дитина під захистом”.

Джерело