Прильоти у левади, зруйновані переляканими конями загорожі та пошкоджена вибуховими хвилями стайня. Село Рябці, де розташований "Зоодім" 24-річної Марини Грицик, у лютому потрапило під російську окупацію. Після звільнення Чернігівщини дівчині довелося продати двох коней за кордон, щоб прогодувати інших тварин. А мрії про іпотерапію та власну сироварню – відкласти на невизначений час.

Персик, Гранд і Перун живуть у "Зоодомі" Марини.

Дівчина впродовж чотирьох років рятувала тварин – викуповувала у м’ясників із бійні чи з місць, де їх тримали в поганих умовах. Перед початком повномасштабного вторгнення Росії у неї було, зокрема, дев’ять коней. У лютому село, де розташована ферма, потрапило в окупацію. Аби убезпечити коней, Марина вирішила не тримати їх у стайні, а випустити на загороджені левади. Коні дуже лякалися вибухів, каже дівчина, вони вибивали загорожі й тікали.

"Ми бачили, як полем скачуть ці коні, але не могли їх спіймати, тому що вони були на такому адреналіні, в такому стресі, що нічого не бачили, а просто бігли, куди їхні очі бачили. Я вже думала, що ніколи їх не побачу", – сказала дівчина.

Прильотами розбило майданчик, на якому Марина займалася з конями. Єдиний, хто фізично постраждав через бойові дії, – це Гранд, він наступив на уламок.

Після пережитого тварини стали дуже лякливими. Нині вони теж живуть на левадах через загрози ракетних ударів. За допомогою волонтерів коней вдягнули, а також зробили їм спеціальні будиночки, щоб там можна було сховатися від дощу і снігу.

"Ми намагалися зробити своїми силами все, що ми могли. Ми й зараз це робимо. Але, якби не люди, мабуть, цього всього не було б", – сказала Марина.

Через повномасштабну війну зруйнувалися всі плани та мрії дівчини: іпотерапія, навчання і прогулянки на конях для дітей та дорослих, кінний театр. Найближчим часом повернутися до цього не вдасться.

"У нас всі коні живуть просто як домашні улюбленці. Ми ніяк на них не заробляємо, вони просто в нас живуть для душі і для задоволення. Прогулянок на конях ми зараз не проводимо, тому що у них зараз не той психічний стан, щоб можна було брати нових людей", – розповіла Марина Грицик.

Частина левади досі не відремонтована, бо поки на це немає грошей. Щоб прогодувати всіх тварин, дівчині довелося продати за кордон двох коней. Також допомагали небайдужі люди – давали їжу та гроші для господарства, подарували тракторець. Заробити допомагають корови. Їх зараз у Марини чотири, а ще десяток телят. Дівчина продає молочні продукти власного виробництва.

Під час окупації села доїти доводилося не апаратом, як зазвичай, а вручну. Через відсутність світла проблемою було набрати води для тварин. А ангар постраждав від вибухових хвиль, тепер його затоплює. Грошей на ремонт приміщення немає. Поки, каже Марина, вони можуть лише утеплити ангар, бо зараз там мало тварин і їм холодно. Дівчині довелося відкласти і мрію про власну сироварню.

"Неймовірно важко, але краще вже так, бо те, як постраждали деякі ферми і деякі люди – я не уявляю, що їм довелося пережити. Головне, що всі залишилися живими і здоровими. Це просто дивом сталося", – сказала дівчина.

Попри всі труднощі Марина сподівається, що скоро війна закінчиться і все налагодиться.

Ми дуже хочемо поєднувати, щоб у нас така невелика екоферма була: конячки, можна приїхати покататися, дітям показати тварин, тому що скоро ми корів на картинках будемо бачити.

Детальніше дивіться у сюжеті:

Читайте також

Виготовляє сири задля утримання врятованих коней. Марина Грицик

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.

Джерело