На Хмельниччину продовжують прибувати евакуаційні потяги із жителями нещодавно звільненого Херсона. Після звільнення міста від російської окупації там посилились ворожі обстріли з лівого берега Дніпра, де закріпились війська РФ. Зараз Херсонська обласна військова адміністрація організувала безоплатну евакуацію жителів міста та області. Хмельницька область із 26 листопада розпочала приймати евакуаційні потяги із херсонцями, їх розміщують в заздалегідь підготовлених приміщеннях територіальні громади області. Суспільне поспілкувалось із жителькою Херсона Світланою Друщенко, яка евакуювалась із прифронтового міста.

Якими були ці вісім місяців окупації?

Це було навіть трохи більше, ніж вісім місяців. Майже дев’ять. . . Як пережила її я з родиною? Сина ми переховували, тому що молоді люди могли потрапити в скрутне становище – їх могли мобілізувати. До того ж, він в мене служив – його могли забрати і допитувати.

В нас шукали учасників АТО, збирали дані про людей – хто лояльний, не лояльний до Росії.

А в мене син такий гарячий. Ми його ховали і казали: «Діждешся наших ЗСУ, відкриються військкомати – будеш там». Самі з дочкою працювали, а його ховали і казали: «Ми тебе прогодуємо». І так робили багато жителів. В нас була така інформація. Якщо молоді люди потрапляли "на підвал" (катівні російських окупантів – прим. автора), їх на допитах агітували йти в ряди окупаційної поліції. Також вербували здавати дані про місцезнаходження ЗСУ. Через це дуже боялися. Мій син давав присягу на вірність Україні, тому дуже переживав, щоб його не забрали. Казав: "Мамо, я в своїх побратимів стріляти не буду". Він відслужив строкову службу в президентському полку, в грудні прийшов. Казав: "Мамо, може бути війна". Звісно ж було: "Яка війна?". Бо люди ж мирні…

А коли почалася війна, о 4 ранку, ми всі дуже злякались. На мосту, який з’єднує Херсон із лівим берегом (Антонівський міст, знищений окупантами 11 листопада, після відступу з Херсона – прим. автора), почалися вибухи. Вся наша молодь на танки йшла, аби не пустити окупантів в Херсон. Бузковий гай в нас є на їхню честь (В Бузковому гаю в Херсоні ще під час окупації місцеві жителі облаштували пам’ятний знак загиблим бійцям тероборони, які 1 березня майже без зброї та невеликою кількістю обороняли місто від російських військ – прим. автора).

Хлопці з коктейлями Молотова на танки йшли.

Ми дуже плакали, як дізнались… Оскільки в області все розмінували, вони зайшли настільки швидко, що ми навіть не очікували. Зайшли 3 березня. Ми проживаємо в гуртожитку сімейного типу, на п’ятому поверсі. Коли вони зайшли, ми стали під стіною і з вікна виглядали. Вони йшли з наставленими автоматами. Нікого вже не було. Проти кого ці автомати наставили? Боялися, значить, нас. Як комендантська година була, все мало бути вимкнене, ніхто ніде не мав ходити. Ми всі ці вимоги виконували. Навіщо ризикувати, якщо вони вже тут? Спочатку була Росгвардія, потім їздили різні V-ки, Z-ки. Пани тут їздили!

Як окупанти себе поводили?

Ви знаєте, були нормальні, лояльні. Але це в місті. За Херсонщину мовчу – там було страшно. Ми дивилися відео, бо вдома був Інтернет і була інформація. В області було страшно. А в місті? Як в клітці, але спокійно. Страшно було мимо них йти. Я не могла на них дивитися. В мене в Росії є родичі, мама росіянка. Для мене Росія була – просто сусідня країна. Начебто, брати. Так звані.

Я на них дивилася з огидою, мені було неприємно.

Ми з дочкою старалися їх уникати, коли проскакували на роботу. За вісім місяців до другої дочки ми їздили всього двічі. Бо їх на ХБК (Херсонський бавовняний комбінат – прим. автора) було дуже багато – не хотіли з ними стикатися.

За весь час окупації, коли жителі Херсона відчули, що ЗСУ от-от мають зайти?

Ми постійно моніторили новини. Особливо перед 11 листопада, гортали: "Ось, наші йдуть!"

Ми тільки молили Господа Бога, щоб наших менше загинуло.

Вони ж там, перед містом, набудували своїх барикад, все замінували. В нас був потужний партизанський рух. Вони часто виходили в прямі ефіри і казали: "Херсонці, тримайтесь, потерпіть. Наші ЗСУ вже на підході". Партизани дуже працювали! Вони здавали їхні позиції. В нас був штаб, де вони ночували. Їх підривали. Мирне населення фактично не страждало. Єдине, про що попереджали – не ходити там, де місця дислокації окупантів. Якщо хтось і постраждав з мирного населення – то тільки по своїй вині. Вночі "Хаймарси" над містом працювали, але мирне населення не страждало! Те, що вони в себе там писали – це все брехня.

Вся Україна бачила, як зустрічали нашу армію в Херсоні. Чому вирішили виїхати?

Коли наші заходили, якийсь час було затишшя.

В нас діти побігли і кричали "Слава Україні!".

Дивимось – чоловік вийшов з прапором. В нас на гуртожитку майже всю окупацію висів український прапор. Було, що вони якусь картинку собі робили, зняли його і почепили свій триколор. Але висів він недовго. Не знаю навіть, хто його зняв. Діти бігли з прапором, а я думаю: "Чого вони біжать і не бояться?". Потім кажуть: "Наші Збройні Сили зайшли в місто!". І ми побігли на площу – зустрічати їх. І діти там були, і дорослі – фотографувалися з ними. Діти загорнулися в українські прапори. Напевно, діти чекали більше всіх. Хоча, там пропаганда працювала, вони хотіли школи відкрити свої, дитсадки. Не вдалося нічого. Якщо людина вільна – ти її не переробиш. Свобода – вона в голові.

Коли почалися обстріли?

Спочатку було затишшя. Херсон зачищали від колаборантів, зрадників, заїхала поліція, робота кипіла. Обстріли почалися 24 листопада. Було дуже страшно. Під вечір нас накрили "Градами". Якраз ми були на кухні. Бачили – щось блимнуло. Ми вибігли в коридор, де були дві стіни і просто молилися. Вони ж розбомбили все. В сусідів згоріла хата, недавно побудували, магазинчик згорів. Зруйнували весь наш мікрорайон Житлоселище. Людям вже просто не було як жити. Чи балкон розламаний, чи вікна повилітали. До нас приїхав начальник Херсонської ОВА Янушевич. Сказав: "Люди, тут залишатися небезпечно". Нам запропонували безпечне місце для ночівлі. Евакуація не примусова, але ми мали вирішити – їхати чи ні. Нам розповіли, що з залізничного вокзалу буде їхати евакуаційний потяг. Ми переночували. Я вагалась до останнього. Діти кажуть: "Мамо, поїхали". В людей на поверсі повилітали вікна. В дворі була воронка від снаряду. Снаряд не розірвався. Якби він влучив в будинок – нас би вже не було.

Чи здогадувались херсонці, що так буде? Що окупанти просто так не підуть?

Спочатку були повідомлення, що вони вичікують. В нас же все вивезли.

Херсон пограбували вщент!

Знаєте, що мене вразило? Вивезли пам’ятник Суворову, Ушакову. Це історія міста, це не їхнє. Потім – пам’ятник Потьомкіну, потурбували його прах. Турбувати прах померлого – це блюзнірство. Такого робити не можна. . . Пограбували художній музей. В нас була фабрика з пошиву одягу – грабували три дні, кажуть. Нам розповідали люди, які бачили.

А що це за історія з єнотом? З наших новин були повідомлення, що вкрали єнота. Навіщо він їм, як гадаєте?

Знаєте, про єнота я не чула. Я вам зараз розповім про бойових комарів. Ми так сміялися. Писали в соцмережах, що під Херсоном з’явилися комарі, які кусають російських солдатів. А люди питають в коментарях: "А як вони розрізняють, де російський, а де український солдат?". Про бойових качок ми чули. А про бойових комарів – ні, такого не чули. Там тільки таке писали. Я в той час моніторила всі соціальні мережі – чекала наших Збройних Сил.

Мені син казав: "Мамо, нас обов’язково звільнять. Такого бути не може, щоб не звільнили. Україна наша незламна".

Можна територію захопити – але свідомість людей не захопиш. Те, що ми вільні – в нас не забереш. Нас не переіначиш.

Як вам тут, на Хмельниччині? Як прийняли?

Дуже тепло прийняли, нам тут подобається. Ми приїхали, нам борщу наварили, каші наварили, нагодували нас. Я в Хмельницькій області раніше трохи бувала. Тут люди щирі, роботящі, ми їх дуже поважаємо. А коли знову приїхали – знову це тепло відчули. Нам дуже тут добре.

Те, що в нас світла нема – це нормально. Зараз вся країна так живе. Ми взагалі сиділи пів місяця без світла, без води.

Добре, хоч газ був. Окупанти, коли жили тут – вони нічого не чіпали. Наші своє ж місто не будуть обстрілювати і свою інфраструктуру не будуть нищити. А коли пішли – вже не наше, нам не треба. Тому замінували, підривали об’єкти критичної інфраструктури.

Читайте також Евакуація з Херсона: як розселяють людей на Хмельниччині Жителі Хмельниччини збирають допомогу для Херсона До Хмельницького продовжують прибувати потяги з Херсона. Що говорять херсонці про життя під обстрілами Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.

Джерело