«Більшість жителів країни не знає про масові протести проти ковідних обмежень», – каже мешканець одного з китайських мегаполісів, який напередодні їх скасування розповів ТЕКСТАМ про китайську ковідну реальність, що в ці дні руйнується буквально на очах.

Він констатує надзвичайно стрімке послаблення жорсткого карантинного режиму, в якому країна живе майже три роки – від часу появи віруса SARS-CoV-2: маски, QR-коди здоров’я, тести, карантини.

«Зараз наші сусіди «перевзуваються на ходу», – каже наш співрозмовник. – Ті, хто ще кілька днів тому запевняли, що вірус небезпечний, тепер говорять про безпідставність обмежень і закликають послабити карантинний режим». З міркувань безпеки ми не вказуємо ім’я людини, з якою спілкувалися, – від початку протестів цензура в Китаї посилилася.

Як Чемпіонат світу з футболу впливає на протести у Китаї

Уже 2 грудня, наступного дня після нашої розмови, майже всі ковідні обмеження зняли в декількох великих містах, що викликало в китайців стриману радість. Мовляв, був zero covid, тепер одразу буде million covid. Може, варто було робити це поступово?

Далі – пряма мова.

Як Чемпіонат світу з футболу впливає на протести у Китаї

Табори для хворих на ковід

У нашому колі спілкування багато говорять про табори для хворих на ковід, куди примусово забирали людей – до початку протестів по всьому Китаю. Такі табори зводять на виставкових павільйонах та вільних від забудови майданчиках. Тепер наче кажуть, що ізоляція там буде лише добровільною. Але хто туди піде? Адже ніхто не хоче хворіти в холодному бараку на тисячу ліжок, де з санітарних умов є лише брудні туалети. Іноді барак схожий на групу окремих маленьких металевих вагончиків (не зовсім таких, як на наших дачах). Пам’ятаєте, на початку пандемії всі захоплювалися, як китайці за десять днів будували мобільні лікарні? Оце щось таке, але вже без лікарів і ліків, навіть питну воду і їжу не факт, що хтось принесе. Таку кількість людей нікому обслуговувати.

Це відбувалося так: у тебе позитивний тест – і наступного дня до тебе приходять «люди в білому» та забирають у табір для хворих. «Людьми в білому» тут називають тих, хто робить людям тести на ковід у вуличних будках та обслуговує іншу «ковідну інфраструктуру»: «карантинні» готелі, лікарні, новостворені табори. Раніше це були волонтери, тепер держава їм платить, тому це вважається гарною роботою. Іноді до різних «ковідних процедур» залучають держслужбовців.

За три роки «люди в білому» знахабніли й почали почуватися головними та зверхньо ставитися до інших. У мене таке враження, що на цій темі відмивали великі гроші, тому й розкручувався маховик різноманітних обмежень, які вже стали маразматичними.

Наприклад, в одній сім’ї позитивні тести були у старенької хворої бабусі й малої дитини. Їх прийшли забирати до табору, але туди довелося б їхати також і мамі цієї дитини, щоб доглядати за нею та за бабусею, а також брати з собою старшу дитину, яку не було на кого залишити (хоча тести в мами і старшої дитини були негативні). Вона вирішила боротися: зібрала у своєму будинку тисячу підписів сусідів, які погодилися, щоб вони хворіли вдома.

Чи це вплинуло, чи все-таки протести, але їх не забрали, хоча ще кілька днів тероризували. Щоправда, випадків захворювань у тому будинку тепер стало значно більше, тому не знаю, чи сусіди тепер цьому раді.

Китайці масово не перехворіли, тому бояться

Річ у тім, що китайці досі дуже бояться ковіду. Більшість людей не перехворіла, тому не може на власному досвіді стверджувати, що штам «Омікрон», який зараз циркулює, – не такий небезпечний різновид ковіду, як той, що був на початку епідемії. У більшості немає навіть знайомих знайомих, які розказали б іншим про свій досвід легко перенесеної хвороби і це поширилося б далі.

Це не дивно, коли навіть у столиці сьогодні лише по 3-4 тис. випадків на день. Я якось написав в одній групі, що родичі, яким за 60, перехворіли й у них усе добре. Один китаєць мені подякував, інші застерегли, що в різних людей усе може бути по-різному.

Водночас офіційна лінія партії ївже потроху почала розказувати людям, що ковід не аж такий небезпечний, хоча раніше впродовж 3 років їм вбивали в голову абсолютно протилежне. Мені здається, одним з важливих тригерів протестів проти карантинного режиму став Чемпіонат світу з футболу, дуже популярний серед китайських телеглядачів, більшість з яких не має доступу до іноземних медіа. Там вони побачили повні стадіони людей без масок. Я чув таке обговорення в черзі до пункту тестування.

Спочатку пропаганда пояснювала це, як і раніше, тим, що мовляв, іноземці недалекоглядні, що ми не такі, як вони, не йдемо на компроміси, нам шкода усіх людей, які помирають від ковіду, і кожна нам цінна, тому робитимемо все як слід, а не наполовину. Потім картинки з тисячами вболівальників без масок почали просто вирізати з трансляцій. Але було вже пізно.

Чемпіонат ще триває, а в Гуанчжоу вже заявили про послаблення обмежень, скасували необхідність постійно робити тести і «QR-коди здоров’я».

Немає тесту – сиди вдома

Тести на ковід що три дні – добровільні, їх можна й не робити. Але тоді також не зможна нікуди зайти. Не те, що в магазин чи в аптеку, а навіть на роботу чи додому, якщо ЖК огороджено парканом – скрізь треба показувати QR-код з результатом тесту, дійсним три дні. Якщо свіжого тесту немає, то на телефоні зявляється сповіщення, що ти становиш небезпеку, а при скануванні такого коду система видає щось на зразок гучного сигналу тривоги, привертаючи увагу контролерів.

Розповідали про випадок, коли жінку навіть у пологовий не пустили без тесту – вона народила на вулиці і втратила дитину. Це правда, про це багато писали у вічаті, але цей випадок – один з мільйона, про які ми не знаємо. Деколи ходять і різні чутки, наприклад, що жінка збожеволіла через довгий карантин і вирізала всю сім'ю сусідів. Чи дійсно таке трапилося? Перевірити неможливо. В офіційних медіа, ясна річ, про це нічого не пишуть

Але люди навчилися вже обходити це тотальне сканування. Іноді лише вдають, що сканують код, а насправді прокручують раніше записане відео з нормальним кодом. Часто на це не звертають уваги, але в державних установах дивляться уважно.

Щоб зекономити на реактивах, тестування робили так – десять зразків від десяти людей в одну пробірку. Якщо хоч один з десяти позитивний, зачиняють на карантин усі будинки, де живуть ці люди. А вони можуть бути з десяти різних будинків, бо такі тести роблять у вуличних будках. Далі знову перевіряють кожного з цих десяти, і якщо ти не хворий, твій будинок відкривають.

Ми, до речі, зараз сидимо на карантині всім будинком – у нас випадок ковіду. Але можна виходити, двері вже не зачиняють наглухо. Це припинили робити після того, як у Сіньцзяні під час пожежі загинули люди через заварені входи (навіть аварійні) в багатоповерхівку, що була на карантині.

Нам на карантині їжу непогану принесли: гриби, картоплю, баклажани, помідори, редьку, цибулю, імбир – кілограмів п’ять загалом. Це безплатно приносять, державним коштом. Такі продовольчі набори почали давати місяців дев’ять тому, коли зачинили на карантин весь Шанхай. Але тоді їжі катастрофічно не вистачало або приносили зіпсовану.

Здається, перспектива, що міста знову можуть закрити наглухо, теж викликала хвилю невдоволення і також призвела до того, що люди вийшли протестувати.

Як Чемпіонат світу з футболу впливає на протести у Китаї

Три роки обмежень

Власне, від кінця 2019 року й аж до цього тижня різноманітні обмеження в Китаї лише посилювалися. Були випадки, коли, наприклад, у школі зачиняли всіх учнів на ніч, коли виявилося, що один з них мав близький контакт з хворим.

У 2020 році все почалося з того, що дітей з коронавірусом забирали в інфекційні відділення лікарень, батьків туди не пускали, аргументуючи тим, що це небезпечно. А з часом почали забирати їх на карантин у готелі – також без батьків, навіть 4-річних. Медсестер і волонтерів на всіх теж не вистачало, тому вони там днями сиділи самі.

Я чув історії про дітей, які навіть гинули там без батьків і догляду, але, знову ж таки, перевірити їх неможливо. Офіційні медіа хіба що показують слізні сюжети про те, як медсестра-волонтерка грається з хворою дитиною. І як 5-річні «герої» самі йдуть на карантин у костюмах «білих людей».

У знайомої європейки, яка живе в Гуанчжоу, був нервовий зрив через переживання, що в неї заберуть дитину на карантин. Вона звернулася до свого психолога за кордоном (онлайн), але той, здається, не повірив, що так буває, й переконував її, що таке в принципі неможливо. Але це дійсність, посольство Великої Британії закликало своїх громадян у Китаї звертатися до них у таких випадках.

Місяців сім-вісім тому батькам таки дозволили перебувати разом з дітьми – може, не вистачало ресурсів доглядати їх самим.

Знову ж таки, ми точно не знаємо, хто ті волонтери, які доглядають за малюками на кар

Джерело