У програмі "Час: Online" на "5 каналі" ведуча Марія Скібінська та армієць ЗСУ, головний сержант 47-го штурмового полку Валерій Маркус обговорили як відрізняється роль сержанта у радянській армії та в ЗСУ тепер.
Армієць оворить: "Тут навіть порівнювати нема що, бо сержант у радянській армії і сержант в сучасній українській армії в контексті реформи, яка відбулася, – це аболютно різні категорії, які не мають практично нічого спільного".
"Сержант у радянській армії – це трошки краще за солдата. Якщо розтеш далі у званнях, то це старшина або прапорщик максимум. Тобто максимум, на що ти можеш розраховувати, – це старшина в роті, сидіти у "каптьорці" рахувати протигази до пенсії, або стати начальником якогось складу – і все", – розповідає Маркус.
"У ЗСУ нині сержантський корпус побудований за прикладом армій НАТО, армії США. Сержант – це "права рука" командира. В тому сенсі, що командир несе юридичну відповідальність. Він приймає майно, відповідає за майно, він приймає рапорти і приймає стратегічні рішення. А все виконує головний сержант. Тобто командир ставить задачі головному сержанту. І за якість виконання цих задач відповідає головний сержант. Усе, що стосується особового складу – це парафія головного сержанта. Тобто умовно в роті 120 людей, головний сержант відповідає за всіх цих людей, як вони навчені, як нагодовані, в що вони одягнені, з чого вони стріляють, як вони стріляють, як вони воюють, як у них з моральним духом – усе, що стосується особового складу, це парафія сержанта. Навіть посади замполітів, вони іноді ще є, але вже втратили актуальність", – пояснює армієць.
І продовжує: "Величезна кількість повноважень, які були зав'язані на офіцерах, сьогодні делеговані сержантам. Тобто на сьогодні сержант – це повноцінний унтрофіцер. І тепер на кожному рівні підрозділу є сержант. Є командир взводу, є головний сержант взводу, командир роти, головний сержант роти. І так батальйон, полк, бригада, оперативне командування, Сухопутні війська. Є командувач Сухопутних військ, є головний сержант Сухопутних військ. Тобто в будь-якому підрозділі є дві головні людини – командир підрозділу і головний сержант підрозділу", – пояснює Маркус.
Армієць також розповідає, що нині часто головні сержанти більш досвідчені, ніж молоді офіцери, які тільки відучилися і приходять одразу, як командири. А головному сержанту, щоб дорости до своєї посади, йому не один рік прослужити треба, а отже й бойового досвіду більше.
"І часто головний сержант страхує офіцера, підказує, він його права рука", – каже головний сержант 47-го штурмового батальйону.
Також Маркус пояснив, чому не хоче отримувати офіцерське звання.
"Я його не хочу, бо це дві окремі інституції. Вони взагалі окремі. Раніше ієрархія була дуже чітка: солдат, сержант, офіцер. І всі рухалися тільки по цій ланці. Якщо ти солдат чи сержант і ти хочеш рухатися далі в армії, у тебе немає вибору, ти йдеш вчишся на офіцера для того, щоб стати там офіцером і стаєш командниром взводу. Наразі це не так. Нині сержант – це не той, кому не вдалося стати офіцером, це той, хто не хоче бути офіцером. Його повністю задовольняє його ланка. І він по ній рухається, розвивається і йому це подобається. У офіцера – своя парафія, у сержанта – своя. Сержант завжди з людьми. Він знає все, що відбувається в підрозділі. Це його робота", – підсумовує армієць.
Дивіться повне інтерв'ю з армійцем ЗСУ, головним сержантом 47-го штурмового полку Валерієм Маркусом:
Джерело
