З Кам’янської Слободи, що біля українсько-російського кордону, від кінця серпня через військові дії виїхало близько 80 % населення.

Дві родини через постійні російські обстріли покинули свої будинки та обживаються тепер в чужих хатах. Вони переїхали в інше село Новгород-Сіверської громади — Стахорщину.

Тут за півтора місяця двічі чула вибухи, а вдома вибухало поруч і щодня, пояснила переселенка Тетяна. Їй 63, вона з чоловіком Іваном перевезли меблі, господарство і тепер роблять ремонт в хаті, яку надали люди в чужому селі.

Іван перевозив все майно з Кам’янської Слободи на тракторі. Робив три ходки. Чіпляв одразу причеп і воза, каже, їхав таким поїздом. В один бік — 60 кілометрів:

"Диван, шафу перший раз. Холодильник, морозильну камеру, пральну машину, продукти, курей, собаку".

Мухтар їхав першою ходкою в причепі.

"Собаку, коли був перший обстріл, ми забрали з собою в погріб. Я отак трусилась, а він ще мені на голову лізе. Так потім вже в погріб не брали, а в сарай. Коли обстріл – ховали його в сарай. Він страшенно боявся обстрілів", – розповіла переселенка Тетяна.

В хаті до Тетяни з Іваном ніхто не жив шість років. Чоловік навів порядки у дворі. Зробив ремонт в хаті. Спершу відновив грубку. Далі встановив і підвів сантехніку.

Частина меблів в хаті була, частину перевезли. На відміну від чоловіка, Тетяна спершу до роботи не бралась, каже, сподівалась скоро повернутись додому:

"Чоловік розбиває, збиває, дерева прибирає, а я тупо сиділа – нічого не робила. Якщо до першого вересня не буде обстрілів – повертаємось назад, а тут 3-го обстріл, 2-го — сильний обстріл. Сильний і саме Кам'янської Слободи".

За словами жінки, Кам’янську Слободу росіяни обстріляли вперше сьомого червня. Тоді снаряд влучив у їхнє подвір’я. Був зруйнований сарай. З того часу обстріли стали постійними. Найсильніший стався 15 серпня – 70 вибухів у селі та біля нього за день. Після того більшість селян і Тетяна з чоловіком виїхали з села.

Жінка згадує той обстріл:

"І він наближався до нашого сараю. Зовсім стало страшно. Я не витримую і кажу: я більше тут сидіти не буду. Побігли на іншу вулицю. Під обстрілами. Я вискакую. Біжимо на іншу вулицю через городи. Поки я бігла, прилетіло три снаряди. Я падаю на землю, підхоплююся і знову біжу".

Стахорщина приблизно за 40 кілометрів від кордону. Тут спокійніше, каже Тетяна: за весь час чула вибухи двічі. Цю хату допомогли знайти їй колеги освітяни. Місцеві дали трохи дров на зиму.

Згодом в Стахорщину разом з родиною переїхав син Тетяни з дружиною і донькою.

"Постійні обстріли. За себе не так страшно, страшно дуже за дитину. Дитині шість років. Вперше, як нас обстріляли, ми з одним Богом встигли втекти у підвал. Дитина злякалась. У нас в хаті і вікна повилітали. Люди надали житло з усіма зручностями: користуйтесь усім, чим хочете. Казали раніше: добре там, де нас нема, але тепер, хочу сказати, де б не було гарно, а вдома краще. Сподіваємося, що ми переможемо, це все скоро закінчиться, повернемося додому", — розповіла переселенка Наталія.

Більшість жителів Кам’янської Слободи покинули село. З майже двох сотень, за інформацією начальника Новгород-Сіверської районної військової адміністрації Андрія Анікієнка, залишилось від трьох десятків до півсотні жителів.

Детальніше дивіться у відео:

Читайте також:

"Згоріло все життя". Як жителька Новоселівки планує відбудувати дім, в який поцілили росіяни

Джерело