Через практично щоденні обстріли російської артилерії у селі майже не залишилося цілих будівель. Але люди живуть: господарюють, садять городи і попри все вперто вірять у перемогу України.

Про життя під обстрілами - у сюжеті ТСН.

Пані Ольга показує пробиті наскрізь металеві двері льоху. Ховались у ньому постійно від квітня. Під час чергового обстрілу бігли туди з чоловіком, як тільки почули свист снарядів. Але не встигли. "Добігли до погріба - я перша, а він за мною. Він почав двері закривати. А скалки почало гатити по погребу. Він закричав, а з нього калюжа крові. Він так схилився і все…", - згадує Ольга Ярошенко.

Чоловік загинув на місці. Після поховання, аби не збожеволіти жінка взялась лагодити напівзруйновану хату. На допомогу прийшли сусіди. Пані Ольга каже, що діти вже не раз просили виїхати, а вона не хоче залишати рідну домівку навіть після загибелі чоловіка. "Ми на землі все життя трудилися. Чоловік дуже землю любив. В місті я не зможу, я буду в селі. В мене коровка є", - каже жінка.

Останнім часом обстріли Криворізького району і, зокрема Великої Костроми, кажуть посадовці, значно поменшали. У село почали потроху повертатись жителі, які виїхали раніше. Усі дякують ЗСУ за цей хоча б і відносний спокій.  

"Після того, як наші Збройні сили відкинули ворога за Високопілля, то значно зменшились обстріли. Життя поступово повертається до населеного пункту. Виплати здійснюються, приїздить "Укрпошта", "ПриватБанк" працює, а тому з виплатами все під контролем", - розповів керівник голова військової адміністрації Криворізького району Євген Ситниченко.

У перемогу України вірить більшість жителів Великої Костромки. Саме тому вони і повертаються додому лагодити обстріляні будинки і понівечені вулиці.

Читайте також:

На Харківщині деокуповані села залишаються відрізаними від світу, їм хоча б щось намагаються доправити човнами

Звільнення Лимана має кілька стратегічних цілей для ЗСУ: у Східному угрупованні розповіли деталі

"Я гнив повністю": знаменитий морпіх з "Азовсталі" розповів про пройдений "концтабір" і про сльози, яких не було