В агресивній війні, розв'язаній Росією проти України, найчастіше гинуть солдати з далеких від Москви національних республік РФ. У лідерах, як вже писав «Главком» – Дагестан та Бурятія. Але це в абсолютних цифрах. Якщо ж брати кількість «двохсотих» на 100 тис. населення, то за цим показником впевнено лідирує Тива – батьківщина міністра оборони країни-агресорки Шойгу.

Офіційна Москва своїх втрат у загарбницькій війні вже давно не афішує. З початку агресії російське міноборони повідомляло про втрати лише двічі – 2 та 25 березня (і називало відповідно цифри 498 та 1351 убитих). 1 червня голова комітету Держдуми з оборони Андрій Картаполов заявив, що Росія, змінивши військову тактику, практично перестала зазнавати втрат, після чого жодних офіційних повідомлень на цю тему більше не було.

Тим часом українська сторона для оцінки втрат агресора оперує двома типами даних. Статистику, скільки вбито російських окупантів, веде Генштаб – без прізвищ і без підрозділів ліквідованих ворогів. Другий тип даних збирає низка громадських організацій – це узагальнення відкритої інформації щодо конкретних загиблих, про які вже є якісь персональні дані (використовуються публікації у місцевих ЗМІ, відповідні повідомлення у соціальних мережах про смерть та поховання). Різниця між загальними обсягами знищеної живої сили противника та поіменним списком загиблих відрізняється на порядок.

Слід зазначити, що збір даних про загиблих в Україні російських окупантів ведуть не лише українські громадські організації. Нещодавно підсумки досліджень, що ґрунтуються на постах родичів в інтернеті, новинах у регіональних ЗМІ та повідомленнях місцевої влади, опублікувало видання «Медіазона» (його офіс до початку березня 2022 року працював у Москві, але після початку повномасштабної війни співробітники були змушені залишити Росію – видання було визнано іноземним агентом).

За даними «Медіазони», станом на 9 вересня відкритими джерелами підтверджено загибель в Україні 6219 російських військовослужбовців. Найбільші втрати: 1248 – мотострілки, 1074 – повітряний десант, 463 – морпіхи та моряки.

Карта загиблих російських військових

Як видно з карти, на сьогоднішній день за абсолютною кількістю «двохсотих», як і раніше, лідирують Дагестан та Бурятія – відповідно 292 та 256 загиблих. Здавалося б, Республіка Тива, з підтвердженими безповоротними втратами 97 осіб – це, порівняно з багатьма іншими російськими регіонами, небагато. Але справа у тому, що тувинці – народ невеликий, і якщо розділити їхню чисельність на кількість загиблих, то ми отримаємо 29 «двохсотих» на 100 тис. населення. У бурятів аналогічний показник становить 27, а дагестанців – 9.

Ще наприкінці липня радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк звернув увагу у своєму Twitter, що на війні в Україні гине в десятки та сотні разів більше тувинців, бурятів і дагестанців, ніж москвичів. «Вбивча статистика. У середньому москвичі гинуть на фронті у 87,5 разів рідше за дагестанців, у 275 разів – за бурятів і в 350 – за тувинців», – уточнив він.

Зараз пропорції трохи змінилися – на 100 тис. населення припадає 0,1 загиблого москвича, тобто вони гинуть у 290 разів рідше, ніж тувинці. Але тенденція та сама: московський режим використовує війну не лише як інструмент масового знищення українців, а й як спосіб етноциду народів РФ.

До речі, якщо відважні дагестанці використовуються в ході російської агресії в основному як штурмові загони – тобто як звичайне гарматне м'ясо, а серед бурятів багато танкістів (вперше танкісти-буряти з'явилися на території України ще у 2014 році), то у тувинців – своя особлива специфікація. Нині вони більше працюють ротом у буквальному сенсі – їх використовують як радистів.

Тувинські навахо

Як визнають самі рашисти, вперше як військові радисти тувинці були використані в ході захоплення Лимана 23-27 травня, до цього їх застосовували як звичайних мотострільців та десантників. Ідея використовувати жителів Тиви як зв'язківців була запозичена в американців.

Так, під час Другої світової війни на Тихоокеанський фронт, де США воювали з Японією, було мобілізовано індіанців навахо, чию мову навіть в Америці розуміли менше сотні людей, які не належали до цього племені. Радисти-навахо передавали повідомлення своєю мовою, яка, у разі радіоперехоплення, була абсолютно незрозуміла японській військовій контррозвідці.

Російські «стратеги» вважали, що коли по обидва кінці радіозв'язку перебувають тувинці, будь-яке радіоперехоплення неможливе, оскільки освоювати тувинську мову в українців немає часу: мовляв, це непросте завдання й у мирний час. Але насправді, на відміну від мови навахо, тувинська не така складна, і знайти людей, які можуть перекласти дані радіоперехоплень, можна. Та хоч тих же полонених залучити.

До речі, може скластися враження, що воювати як військовий радист – безпечніше, ніж, наприклад, служити в піхоті: сидиш собі в бліндажі і передаєш-приймаєш повідомлення. Але це не так. «Тувинців беруть із собою у наступ, щоб вони вели переговори з тими, хто позаду – зі штабом. Природно, що тих, хто йде у наступ, накриває вогнем насамперед. Саме тому серед тувинців дуже багато загиблих, якщо брати до уваги кількість населення республіки», – пояснює в інтерв'ю виданню «Сибір.Реалії» тувинський активіст, засновник інстаграм-спільноти «Азіати Росії» Василь Матенов.

Урянхайський край

Слід зазначити, що ще 110 років тому Тива не мала абсолютно ніякого відношення до Росії – регіон входив до складу маньчжурської імперії Цин, яка існувала на території Китаю з 1644 року, і розпалася в 1912 роцi. У 1914 році Урянхайський край, як називали Тиву росіяни, потрапив під протекторат Російської імперії, а після революції та громадянської війни, у 1921 році, було проголошено національний суверенітет і створено Тувинську народну республіку. Але в 1944 році вона увійшла до складу СРСР як Тувінська автономна область – це була анексія у чистому вигляді. Тож не дивно, що ставлення до Росії в Тиві, м'яко кажучи, неоднозначне.

Ще в 1989 роцi у республіці виник Народний фронт Тиви, на початку 1990-х тут почалися перші у Радянському Союзі російські погроми. Показовий факт – нині частка російськомовного населення Тиви становить близько 10%. Для порівняння: у сусідній Бурятії цей показник – 66%.

Зараз у світі проживає близько 280 тис. тувинців, з них 264 тис. – в Росії, інші – у Китаї та Монголії. У самій Тиві докорінне населення становить близько 250 тис. осіб.

Тива – один із найбільш ізольованих регіонів Росії. У Кизилi, столиці республіки, є залізнична станція, але немає самої дороги: будівництво гілки до Красноярського краю було зупинено невдовзі після того, як у 2011 році на той час прем'єр-міністр Путін на церемонії її відкриття урочисто забив у шпалу символічний костиль (спеціальний великий цвях для скріплення рейок та дерев'яних шпал). І зараз до Кизила можна потрапити лише на машині – шість годин їзди від Абакана, столиці сусідньої Хакасії.

У Тиві за межею бідності перебуває 34,1% населення – це найвищий показник у Росії. За даними Росстату, середній дохід у республіці в 2021 роцi становив 16 тис. рублів на місяць: це друге місце з кінця серед усіх суб'єктів Федерації (перше – Інгушетія, 15 тис. рублів). У Бурятії цей показник становить 22 тис. рублів. Тива досі залишається найнебезпечнішим у Росії регіоном – тут на 100 тис. осіб припадає 29,2 вбивства на рiк, за 4,7 у середньому по країні.

Рівняння на Субедея

Найкращий варіант для жителя Тиви, який мріє про відносне благополуччя – це виїхати «за Саяни» (Саяни – гори, що відокремлюють республіку від Хакасії, Іркутської області та Красноярського краю). Тож особливих питань, чому тувинці так охоче їдуть воювати до України, не виникає. Для чоловіків служба за контрактом – практично єдина нагода хоч якось заробити. У цьому плані Тива мало чим відрізняється від тієї ж Бурятії чи гірських районів Дагестану.

Можна, звичайно, спробувати зайнятися збиранням та продажем гашишу – його везуть на північ до Красноярська і далі, але в цей бізнес так просто не потрапиш – там своя мафія. Цікавий факт: у 2005 році член Ради Федерації від Республіки Тива Людмила Нарусова (вдова Анатолія Собчака та мати Ксенії Собчак) навіть пропонувала легалізувати марихуану – мо

Джерело