З першого дня окупації півдня займався волонтерством, інформував суспільство новинами, попри небезпеку очолював проукраїнські мітинги та чітко висловлював свої патріотичні погляди. Сергія викрали ранком 12 березня. Того дня чоловік разом зі своїм собакою вирушив до сусіднього міста Таврійськ. Він мав доставити ліки хворим та зустрітись з другом. Проте до місць призначення Сергій не дійшов. За словами очевидців, чоловіка востаннє бачили під час перевірки на російському блокпості. Доля українського журналіста достеменно не відома рідним.

Не мовчіть про Сергія Цигіпу: історія викрадення офіцера запасу та журналіста з Херсонщини

Фото: Особисті фото зі сторінок Сергія Цигіпи у Facebook

Історію зниклого Сергія #Буквам розповіли його рідні дружина Олена та донька Дарʼя.

— Як розпочалась війна для Сергія: що відчував та як поводився?

— На момент початку війни, він через свій вік не міг повернутись до лав ЗСУ. Йому вже 60 років є, а поправка, якою військовий вік подовжено до 65 тоді ще не була прийнята.Тож о сьомій ранку 24 лютого Сергій пішов до Новокаховського військкомату й записався у тероборону. Працівники там сказали йому, що мають їхати за зброєю й коли повернуться будуть давати наступні вказівки. Цього не відбулось. Ми з Сергієм приїхали об 11:30 до пустої будівлі військкомату. А коли прибули до міськвиконкому, в холі бігали лише пару розгублених депутатів, які так само як і ми не знали жодної відповіді на безліч запитань. А потім ми поїхали до відділу Новокаховської поліції, там були відкриті на оранку всі двері й ні одного працівника на робочому місці. Що робити було не зрозуміло — місто залишилось без військових і зброї взагалі! Тоді Сергій зрозумів, що війна розпочалась гібридна й боронити країну він буде на інформаційному полі бою.

— Як розвивалися події в окупації далі?

— Сергій цілодобово стежив та вивчав новини, інформував суспільство на своїх сторінках, спав по 2-3 години на добу. А 6-го березня у нас відбувся найбільший в історії міста проукраїнський мітинг. Сергій був один з його активістів та організаторів. Перед мітингом, я шила прапори, жовто-блакитні стрічки, готувала як музичний провід наш гімн. Ми разом з чоловіком впевнено йшли у тисячній колоні.

— Як відбувався момент викрадення? Чи відомі якійсь деталі?

— Сергій пішов у Таврійськ із собакою. Це невелике сусіднє з Новою Каховкою місто. У нього було декілька адрес, за якими він мав доставити допомогу, однією була квартира моєї мами. Сергій ще домовився про зустріч з другом. Мама дзвонила мені й дуже переживала, адже чоловік так і не дістався до неї. До вечора він так не повернувся додому. У той день, інформацію про його зникнення я не розповсюджувала, адже зазвичай окупанти викрадали людей, “проводили виховну роботу” й наступного дня відпускали. Я дуже сподівалась, що так і буде. Проте наступним ранком прочитала пост у Фейсбуці дружини журналіста з Каховки — Олега Батуріна про те, що Олег пішов на зустріч з Сергієм й так не повернувся додому. Тоді все стало зрозуміло. Я одразу написала про зникнення мого чоловіка, щоб отримати хоча б якісь свідчення чи допомогу. На моє оголошення відгукнулись 3 людини, які розповідали, що бачили як допитували чоловіка у червоній куртці (ред. саме так у цей день був одягнений Сергій) з собакою поруч на російському блокпості. Один з очевидців дзвонив мені двічі й просив вибачення, що не втрутився у розмову з окупантами й не допоміг Сергію. Я його лише запевняла, що він би ніяк не врятував його, а лише потрапив би в халепу. Через 8 днів після викрадення, журналіст Олега Батуріна повернувся додому. Я так раділа за них й сподівалась, що й Сергія відпустять. Проте цього не сталось…

Не мовчіть про Сергія Цигіпу: історія викрадення офіцера запасу та журналіста з Херсонщини

Фото: Особисті фото зі сторінок Сергія Цигіпи у Facebook

— Чи спілкувались ви з окупантами?

— Доводилось, звісно. Спершу я зверталась до багатьох інстанцій, які зараз є у Новій Каховці — до російських військових, призначених окупантами чиновників. Спочатку мені не надавали жодної інформації, але під час чергового візиту до виконкому, який тоді вже очолював колаборант Леонтьєв, мені підтвердили, що Сергій в полоні. За словами окупаційного чиновника, з чоловіка “ніхто не знущається”, але він “незручний”, тож перебуватиме там. Через декілька днів після викрадення Сергія донька повідомила мені про дзвінок від окупантів, які казали, що наш собака Айс прив’язаний до дерева біля міськвиконкому. Неушкоджений, поруч стояла миска з водою. Російські військові сказали мені, що з собакою гуляли й годувати. А близько двох тижнів тому мені зателефонував, як він представився, працівник військової поліції Росії. Сказав, що необхідно підготувати для Сергія літній одяг та документи: закордонний паспорт, військовий білет, водійське посвідчення та якійсь грамоти. Я запитала тоді в нього, де Сергій, а він відповів: “Ви знаєте краще, ніж я”. У мене одразу промайнула підозра. У понеділок ця людина надіслала мені фотографію листа Сергія, рукою якого було написано про те, що його мають відпустити і щоб я надіслала речі та закордонний паспорт. Мене це знову насторожило, працівник військової поліції просив навіщось всі документи, а мій чоловік — лише закордонний. Я все одно йому відповіла й запропонувала назначити час та місце зустрічі, щоб передати всі речі. Через те, що я не у Новій Каховці, я мала шукати людину, яка візьме на себе відповідальність зустрітись з окупантом. Проте працівник військової поліції почав вимагати, щоб я назвала прізвище та імʼя представника з мого боку. А потім він сказав: “Ви починаєте цирк з нами! Ми все одно вашу людину затримаємо і все дізнаємось”. Тоді у мене вся моя душа впала… Невідомо, чи випустять Сергія, а я людину, яка визвалась допомогти наражаю на небезпеку. Я вимагала відеодзвінок з моїм чоловіком. А потім ці представники військової поліції зникли. Й до сьогодні жодної інформації немає. Пізніше, я зв’язалась з представником ООН, який займається справами викрадених громадянських осіб. Він сказав мені, що зазвичай всіх кого відпускають з СІЗО не дивляться на їхній зовнішній вигляд. Окупантам байдуже, у чому ці люди будуть одягнені, бриті чи миті вони. Просто відпускають. У моєму випадку все виглядало дуже підозріло, тож представник ООН запевнив мене, що я все правильно зробила.

— За якими мотивами, на Вашу думку, військові РФ затримали Сергія?

— Ми можемо лише здогадуватись. Коли його випустять, він нам розповість, які звинувачення на нього повісили. Можливо, саме його відкрита проукраїнська позиція стала приводом. Нова влада “відловлює” активістів, громадських діячів, що чинять спротив. А можливо, через його військовий досвід у ЗСУ або ще через те, що ми активно волонтерили — до ініціативи Сергія долучились знайомі й друзі з усього світу й фінансово допомагали нам підтримувати наш рух. На надіслані кошти ми купували ліки й продукти, щодня приймали заявки та доставили замовлення тим, хто потребував допомоги. Сергій придумав нам назву “Україночки”, знайшов логотип навіть. Після зникнення мого чоловіка ми ще продовжували нашу діяльність, а коли волонтерів почали масово викрадати, довелось допомагати “тихо”, видалити всю інформацію із соцмереж й більше не звітувати про це громадян.

Не мовчіть про Сергія Цигіпу: історія викрадення офіцера запасу та журналіста з Херсонщини

Фото: Особисті фото зі сторінок Сергія Цигіпи у Facebook

— Яка інформація про Сергія відома нині?

— Місяць тому промайнула інформація, що Сергія знаходиться у Першому СІЗО Криму. Але ніхто це не може підтвердити, бо повідомило нам про це не офіційне джерело. Ми не можемо навіть апелювати імʼям слідчого, бо людина ця також там знаходилась. За його словами, Сергій був поруч у сусідній камері. Я написала на офіційну адресу кримського СІЗО, щоб мені просто хоча б підтвердили або спростували інформацію про місцеперебування там мого чоловіка. Хотіла дізнатись, за що він затриманий й чи можна організувати дзвінок або лист до нього. Відповідь й дотепер я не отримала.

— Журналіста Олега Батуріна викрали у той день, що і Сергія. Проте Олега відпустили через 8 днів, а доля Сергія й дотепер невідома. Чому так, на Вашу думку?

— В Олега не таке багате минуло як у Сергія: у мого чоловіка є досвід у школі КДБ, він був працівником податкової поліції, з 2015 року служив у ЗСУ, він був директором та редактором типографії “Нова Каховка”, він журналіст та письменник. Можливо, це все і вплинуло на таке довге й жорстоке затримання.

— У пропагандистських російських телеграм-каналах розповсюджувалось інтерв’ю з Сергієм, де його змусили розповідати про “звірства ЗСУ”. Чи могли б Ви це прокоментувати?


Схожі статті