На Тернопільщину у Бучач з Херсонської області переселилася сім’я Ольги Шевель. Люди жили у селі Солонці. Півтора місяці були в окупації.

За словами Ольги, жителі села не мали де заробити грошей, купити продуктів чи ліків. Разом з чоловіком вона вирішила покинути дім заради сина, у якого інвалідність. Син паралізований, у нього епілепсія. Щодня йому потрібні ліки, яких в окупованому населеному пункті дістати не могли. Коли залишилось дві таблетки – мусіли їхати. Виїхати змогли тільки з третього разу.

"У нас позакривалися в селі всі магазини, хліба не було де купити. Дякую нашому сільському голові, що він розвозив хліб людям до домівок. Нам давали один хліб на трьох раз у два дні. Грошей не було де заробити, пенсію сину перестали видавати, чоловік працював в охороні, там на його роботі розбомбили повністю все і він залишився без доходів. Магазин закрили, я теж залишилася без роботи. Ми виїхали з Херсонщини завдяки тому, що у той день відкрили коридор для Червоного хреста", – каже жінка.

У дорозі, коли побачила український блокпост, то розплакалася, – розповідає Ольга.

"Ми вже побачили український прапор на БТР і зрозуміли, що ми вже вдома. Просто не знали, що робити: чи вибігати їм і руки цілувати, чи що робити. Був такий стан, що ми хотіли усе їм віддати: їжу чи щось інше, чого вони потребують", – каже переселенка.

У Бучачі люди безкоштовно надали сім’ї будинок. Сусіди принесли посуд й допомагають продуктами.

"Каструлі, вилки, ложки, тарілки, чашки – дали люди. Також нам принесли різні крупи".

Ольга з чоловіком засадили город. Каже, вдома мали 25 сотих землі. Садили овочі та квіти на продаж.

"Кабачки і цибуля зійшли гарно, тепер чекаємо, поки виростуть огірки. Господар цього дому нас попросив просто скосити траву, а ми подумали, що на цій ділянці щось посадимо, це нам буде нагадувати про дім".

Жінка розповіла, що вижити в окупації вдалося завдяки урожаю з власного городу. Продавали городину на ринку у Херсоні. Кожна поїздка була небезпечною, бо російські військові могли забрати все або й убити.

"У Херсоні на ринку вони себе поводять, як вдома. Окупанти можуть підійти, забрати пляшку олії чи будь-що, що їм треба. Вони ходять з автоматами, поводять себе, як господарі. Вони забирають усе і люди мовчать, бо бояться отримати кулю".

Ольга жила неподалік Чорнобаївки. Каже, бачила й чула кожен вибух.

"Вибухи у Чорнобаївці нам було видно і чути. Дякуючи Богу, нас це все обходило стороною. Ми все чули, бачили, але на собі не відчували. Літали винищувачі над дахом, бачили 15 літаків прямо над городом, за городом вони випустили якийсь снаряд, горіло все навколо".

У Солонцях у подружжя залишились родичі та друзі. Від них дізнаються, яка ситуація вдома і що роблять російські військові.

"Люди нам розповідають, що окупанти напиваються алкоголю, ходять по селах, до домівок українців, б'ють місцевих. Зникають жінки: виходять з дому і хтось із них вертається, а хтось – ні. Куди вони зникають – ніхто не знає", – каже Ольга Шевель.

Читайте також На Тернопільщині організували табір для дітей переселенців та бійців

Джерело