Голими руками дістали з грудей кулю. В окупованому російськими військами Льгові ветеринарка з перукаркою врятували життя пораненій жінці. Окупанти привезли її у будинок місцевих жителів із кульовим пораненням в груди, були множинні рани від осколків. В тій хаті її оперували без анестезії та інтрументом, який до цього використовували для порятунку тварин. Історія порятунку — далі.

Антоніна – ветеринарка, жителька села Льгів, що поблизу Чернігова. Разом зі своєю сусідкою Інною рятувала життя жінки, яка потрапила під обстріл російських військ.

Історія почалася 7 березня поблизу села Новий Білоус. Російські війська обстріляли машину з цивільними. Після звільнення області українські сапери знайшли тут залишки снарядів від "Ураганів". В машині, обвішаній білими прапорами, їхало двоє: Антоніна та її чоловік. Він потребував гемодіалізу, тому родина намагалася дістатися лікарні у Чернігові.

"Коли нас обстрілювали на дорозі, і я лежала під обстрілами, я не боялася загинути… Я розуміла, що чоловік уже загинув, що чоловіка немає, машина горить", – згадує жінка.

Коли пораненою Антоніна лежала поряд із палаючою машиною із її чоловіком всередині, вона просила російських солдатів позбавити її життя. Боялася, що буде повільно і в муках помирати від холоду та втрати крові, чи згорить заживо:

"Якщо машина вибухне, і я загорюся, – це ж дуже важка смерть, нестерпна буде. Якщо вб’ють, то це секунда. Куля – і все, тебе немає".

Останки її чоловіка пізніше знайшли похованими на узбіччі поряд із місцем обстрілу. Про це жінка дізналася згодом з сюжету Суспільного.

Росіяни сказали, що цивільних не вбивають, що вони помилилися. Скривавлену Антоніну поклали в БТР та повезли до села Льгів, яке на той час вже тиждень перебувало під окупацією. Прихистити ледь живу Антоніну зголосилися Василь та Ганна.

"Возили-возили, ніхто не взяв. А діду стало жалко. Він узяв її. Дали мені в руки джгут – кров зупиняти. І якусь вату. Навіть коли її занесли в хату, я не боялася того… що я їх боюсь. Дійшло: "Що ж я їй дам?" Чи пігулку. Чи що? Що я можу зробити?" , – розповідає Ганна Дмитрівна.

Господарка згадує, як першої ж ночі хата просякла запахом крові. На ранок вона спробувала самостійно обробити рани. Їй на допомогу прийшли сусідки – ветеринарка Тоня та перукарка Інна.

"До нас прибіг чоловік, він живе на сусідній вулиці, і сказав, що до наших сусідів потрапила поранена жінка, і що вона помирає. Що нічого зробити не можна".

Просто у хаті, без стерильних рукавичок, власним хірургічним інструментом Тоня шила жінці глибокі рвані рани на животі. Кулю з грудей діставала голими руками. Інна – асистувала . Жодна з них не мала подібного досвіду.

Все робили без анестезії, бо її просто не було. Поранена кричала, але жодного разу не втратила свідомості.

"Коли ми зашивали, вона, звичайно, кричала. Дуже сильно. Де яка вже дуже гнила, то ми вже ж ножицями вирізали найбільш гнилі. Ну так, по живому, звичайно", – розповідає ветеринарка Антоніна.

Перукарка Інна додає:

"Коли це все відбулося, мені здавалося, що я це вже робила, чи я це переживала, чи я це бачила. Мені було неважко, мені було не страшно. Коли Тоня мені в руку поклала кулю. Це була якась така маленька перемога...".

Рани на спині обробити не зуміли, бо Антоніні було надто боляче перевертатися. У тілі жінки і досі лишаються осколки, вони продовжують виходити назовні, лишаючи глибокі рани. Її рятівниці ж продовжували городами ходити до сусідів робити перев’язки. Усе – під прицілом російських автоматів, стріляли з ганку хати на пагорбі, яку росіяни зайняли у перші дні окупації.

У Льгові Антоніна провела 21 день. Коли ж наприкінці березня їхала додому, на згадку їй подарували картину місцевого художника:

"Я не думала, що в нашому суспільстві може бути стільки добрих людей, які, ризикуючи своїм життям, будуть надавати допомогу людині, яку вони ніколи не бачили. Земний уклін усім людям, усьому селу".

Подробиці у сюжеті:

Читайте також:

Виносила поранених і рятувала життя: історія лікарки з Чернігова, яку нагородив Зеленський

Джерело