У Борщівській громаді на Тернопільщині проживає понад півтори тисячі переселенців. Здебільшого люди приїхали з Харкова та Ізюма. Про це розповіла Суспільному заступниця міського голови Борщева Уляна Пасічник.
За її словами, людей розмістили у п'яти дошкільних закладах, забезпечили триразовим харчуванням. З ними працюють лікарі та психологи.
68-річна жителька Ізюма Алла Слабун переїхала на Тернопільщину з дітьми та внуками. Жінка розповідає, через війну змушені були залишити рідну домівку.
"Без кінця винищувачі літали і бомбили. Одного дня рано-вранці ми повилазили з підвалу, покидали в машину документи і скоренько виїхали в село Яцькове. Воно таке, як дачне. Думали, що пересидимо там, і вернемося додому".
Однак, через постійні обстріли та бомбардування повернутися додому не змогли, каже жінка. Розповідає, в ніч перед евакуацією ледь не загинули.
"У нас вибило світло, а опалювалося від кондиціонера. Ми перебралися в інше житло, бо там був камін. Біля нас бомби кидали, і цей будиночок завалився. Дітки там були й дорослі. І ми почали вилазити з-під завалів. Виявилося, що на той будинок, де ми жили раніше, впала бомба. Коли ми їхали, то горіло багато домів".
Тоді змогли врятуватися 14 людей, розповідає Алла Слабун. Всі вони знайшли прихисток у Борщівській громаді. Разом з домашніми тваринами оселилися в одному з місцевих дитсадків.
"Це наш Сімба. Сімба з Ізюма. Теж був під бомбами. Ще з нами живе Васька, теж ізюмський, красунчик наш. І собачка Міла. Живуть тут другий місяць".
За цей час переселенці встигли оговтатися від пережитого, знайшли заняття для душі. Онука Алли Марія Бєліна розповідає, навчилася вишивати. Показує свою першу роботу.
"Ось вишила ікону. Раніше я займалася спортом і танцями, це було моє хобі. До рукоділля не мала ніякого стосунку, не вміла ні шити, ні вишивати. Коли приїхала сюди, мене навчили вишивати бісером. Мені дуже сподобалося".
Тут кожен може зайнятися улюбленою справою, говорить Марія Бєліна.
"Ми не тільки вишиваємо. Ми ще й малюємо. Це намалювала дівчинка Даринка, бо їй подобаються ці музичні виконавці. Це намалювала її тітка. Це малювала її мама. Ці дві картинки робила моя сестра Полінка".
Дівчина хоче повернутися додому та продовжити навчання. Каже, цьогоріч планувала вступити до юридичного вишу.
Через війну довелося змінити плани й харків’янці Вікторії Копил. Жінка розповідає, до Борщева переїхала з трирічною донькою та двома синами. Сьогодні разом прийшли у спортзал, щоби відволіктися від пережитого.
"Все було нормально, поки одного дня не розпочалася війна. Це було дуже страшно. У нас вночі аж дім похитнувся. Десь ракета розірвалася. Потім ми ночували внизу, у підвалі. Цей Путін дивний придумав цю війну…"
Від початку війни прихистили понад три десятки переселенців з Ізюма та Харкова, розповідає директорка дитсадка Світлана Шеремета. Люди потребували, насамперед, психологічної допомоги, каже жінка.
"Вони боялися будь-яких звуків. Якщо у небі щось летіло, то треба було їм казати: "Не переживайте, бомбити ніхто не буде". Вони першим чином запитали мене, чи є у вас підвал? Бо вони знають, що треба ховатися, падати, шукати укриття. Допомагали їм, до нас долучилися медики нашої лікарні, щоби переселенцям у максимально короткий час дати відчути, що вони перебувають у безпеці".
З початку війни у Борщівській громаді дали притулок понад двом з половиною тисячам тимчасово переміщених людей, повідомила заступниця міського голови.
Читайте також Фермер, який втік від окупантів, оселився на ТернопільщиніЧитайте нас у Telegram - екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Джерело
