Минає 8 років з протистоянь на Грушевського — у той період тривав другий місяць Революції Гідності. 16 січня того року Верховна рада ухвалила так звані "диктаторські закони" — усім протестувальникам тепер загрожувала кримінальна відповідальність за участь у масових акціях. Уже 19 січня учасники Революції Гідності рушили ходою до парламенту, але на вулиці Михайла Грушевського їх "зустрічав" "Беркут". Після сутичок це переросло в багатоденні протистояння, і саме з цього місця почався перелік загиблих Героїв Небесної Сотні, бо тоді вперше силовики застосували вогнепальну зброю.

Суспільне зустрілося з фотографом Владиславом Мусієнком, який працював у дні Революції Гідності та бачив події зокрема 19 січня на власні очі. Наводимо пряму мову.

***

У 2013 році я працював у фотосервісі агенції УНІАН. Коли з’явився знаменитий фейсбучний пост (ідеться про пост Мустафи Найєма про збір на Майдані Незалежності), я як раз був на зйомці в Національній опері України і чекав, коли це вже закінчиться. Відкрив фейсбук і прочитав пост Мустафи. Тоді поїхав додому, передягнувся, взяв дружину, камеру, і ми поїхали на Майдан. З цього моменту почався Майдан для мене. Не одразу було зрозуміло, наскільки це серйозно, особливо коли танцювали...

Я розумів, що відбуваються абсолютно переломні події, події геополітичного масштабу, і, як виявилось, я був правий.

Я приходив сюди щодня, УНІАН був в одному кроці, можна було завжди піти лити матеріал і повернутися. Якийсь час люди, які були (на Майдані, на Грушевського), не дуже привітно ставилися до фотографів, операторів, вони ховали обличчя, розказували, що на виїзді з Києва є патрулі з альбомами, з фотографіями, і їх виловлюють. Але потім вони звикли до мене, до колег, я якісь фотографії я друкував, приносив сюди, і їм також роздавати.

На Банковій, коли постраждало дуже багато колег, коли постраждало дуже багато людей, при цьому навіть не учасників тих подій, а просто перехожих, стало зрозуміло, що добром це не закінчиться. Мабуть, з тої самої Банкової ми всі зрозуміли, що це вже небезпечно, але думок, щоб не приходити, не пригадую.

Читайте також: "Потерпілі, як і свідки, з’являються до сьогодні". Справи Майдану у цифрах

Якось ми прийшли, а все перегороджене. Спочатку стояли, потім вилізли на два автобуси, така була верхня точка. Потім колега з "5 каналу" і оператор стояли на сусідньому автобусі, і в цей момент, не знаю, навмисно чи ні, водій цього автобусу зробив такий рух автобусом, і оператор впав з висоти.

Це був такий один безкінечний день, який почався 18-го — був дуже сонячний день, була мирна хода, всі зібрались і пішли. А потім все загорілось одночасно і в багатьох місцях, — і по 20 число; це якийсь один марафон був.

Тут уже все почалось "по-дорослому". Усе просто запалало, і палало, не зупиняючись. Була немала частина людей, які хотіли діяти, а коли вже почалось, то включились усі.

Я пам’ятаю: прийшов, здається, Яценюк, я можу помилятися, і пробував усіх повернути назад на Майдан, мовляв, не будемо провокувати. Йому сказали так: "Хто повертається на Майдан, той хай вертається, а ми побудемо тут".

Саме 19 січня було цікаво, тому що народ ще не був сильно підготовлений до таких дій: були вже сотні самооборони, були люди із щитами, але тут стояв такий мужчина з дверима, і він ці двері носив-підносив, так він йшов в атаку з цими дверима. Його поливали, тут же працювали водомети, але він за цими дверима так ховався.

Жодних сумнівів, це змінило історію України, змінило історію сусідніх країн. Весь хід історії змінився.

Як я вчора почув у телевізорі, я рідко дивлюсь, але там хтось сказав: "В Україні Майдани народжуються з повітря", тому нового ніколи не можна виключати.

"Єдине, про що я жалкував, що знімати треба було ще більше"

Я часто пригадую цей час. Тут же ходиш постійно. Єдине, про що я жалкував, що, можливо, десь знімати треба було ще більше. Ось про це можна було жалкувати, а так ні. Дітям принагідно розповідаю цю історію і фотографії показую.

Читайте також: "Чим далі я від політики, тим радісніше живу". Де зараз активісти, які прийшли у владу після Майдану "Колег ловили, як якихось звірів, забирали, били"

Мене Бог милував, мені пощастило все відзняти, я все зберіг, усе потрапило, куди мало потрапити, — в агенцію. А колегам не всім так пощастило: особливо от 18-19 числа фотографів, операторів просто виділяли з загальної маси, ловили, як якихось звірів, забирали, били при цьому. Колезі зламали пальця, ще й таким специфічним чином що палець вліз від удару в корпус камери, тобто пробили камеру і пальця туди забили.

Я пам’ятаю, як колега біг і кричав: "Німецьке телебачення! Німецьке телебачення!", але це нікого не зупинило — його спіймали, забрали всі носії інформації.

Я не підрахував (скільки зробив фото, — ред.), але багато. Перебирати я їх закінчив десь місяців за два-три після закінчення активних дій на Майдані.

Читайте також: 8 років після Революції Гідності. Як змінилася Україна на шляху до Євроінтеграції: думки дипломатів

22 січня проти учасників Революції Гідності бійці спецпідрозділу "Беркут" застосували не гумові, а бойові набої. Першими загиблими стали Сергій Нігоян, Михайло Жизневський та Юрій Вербицький.

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Підписуйтесь на розсилку Суспільного – головні новини та тексти тижня в одному листі.

Джерело