Війна на Донбасі триває, і українські військові не збираються відступати перед російськими окупантами. Про те, як тримають оборону наші відважні захисники, розповіли у прес-службі ООС.
Одним із таких мужніх захисників є Маркіян – лейтенант Збройних Сил України, під командуванням якого механізований взвод однієї з механізованих бригад, бійці якої виконують завдання на Луганщині.
Чоловік цього року закінчив навчання у Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, проте вже взяв на себе керування військовим колективом і має чималий фронтовий стаж.
«2015-го, після закінчення школи, я вступив на заочне навчання до Львівського національного університету на юридичний факультет. У нашій країні тоді палала війна, тож від Сєвєродонецька до Львова відбувалося прощання із полеглими від російського ворога героями. Я тоді сильно переживав про долю своєї держави, тому восени того ж року приєднався до бійців одного із добробатів ДУК», - згадує він.
На той момент хлопцю було лише 17 років. Він швидко навчався, і вже незабаром опинився на Донеччині. Його першій бій із окупантами стався поблизу Водяного. Пізніше підрозділ, у якому служив Маркіян, перевели до Широкиного та інших населених пунктів на Приморському напрямку.
«Знаєте, я пишався собою, бо перебував у лавах найкращих синів та доньок України. Тоді ми реально робили щось корисне для держави. Певне дежавю я відчув улітку 2021-гобіля Попасної», — ділиться лейтенант.
Він додає, що піхота завжди була та залишається на передових рубежах у боротьбі із російськими окупантами. Із першого дня офіцерської служби він усвідомив свою велику відповідальність за життя підлеглих та боєготовність підрозділу.
«Спокійним наш напрямок не назвеш, тому треба постійно бути напоготові. Але, коли у підлеглих видається час, вільний від служби, ми організовуємо різні практичні заняття. А для зміцнення м’язів у нас є імпровізовані перекладини, брусся та штанги із гирями. Звичайно, першим до рук спортивні знаряддя беру я, а потім — запрошую приєднатися до себе інших», — зазначає чоловік.
У Львові на нього чекає кохана дівчина Марина, колишня мешканка Луганщини. За словами Маркіяна, від неї любов до регіону передалася і йому.
«На жаль, поки що за красивими краєвидами Луганщини ховається небезпека. Проте, я щиро вірю, що дуже скоро цей чарівний край териконів буде звільнено, і ми із Мариною пройдемось центральною вулицею Луганська, тримаючи синьо-жовтий стяг», — мріє командир механізованого взводу.
