Україна вперше відзначає державне свято – День відповідальності людини. Прикметно, що серед інших визначних дат віднині ми маємо також і свято в ім’я цінності, людської чесноти – відповідальності, якій, очевидно, надаємо велике значення.

Що ж таке відповідальність? Це здатність передбачати результат власних дій, відповідати за свої вчинки, приймати їх наслідки та усвідомлювати свій зв‘язок із ними.

Створюючи людину, Господь дав нам свободу, а отже, й можливість розпоряджатися своїм життям, чинити за своїм бажанням, що також означає – нести відповідальність за свої дії. Господь щедро обдарував нас: життям, здоров’ям, талантами та вміннями, часом, проведеним на землі, створеним Ним світом, який Творець передав нам задля господарювання в ньому та примноження його благ.

Подібно до слуг із притчі про таланти, ми можемо докласти зусиль, аби примножити дари, залишивши по собі добрий слід на землі; і на два таланти заробити ще два, і до п’яти талантів додати п’ять нових. Можемо також не робити нічого, закопавши талант у землю. Та коли запитає Господь, ми маємо бути готовими визнати відповідальність за свої дії та прийняти наслідки своїх рішень.

Кожне наше рішення – добре чи погане – призводить до чогось, доброго чи злого. І людина має пам’ятати про особисту відповідальність, ухвалюючи його. Згадаймо Понтія Пилата, який віддав Господа нашого Ісуса Христа на страту, виправдовуючи це рішення волею народу, – хоча усвідомлював, що і він бере участь у страті Праведника. Хіба, умивши руки, він «очистив» свій вчинок? Зовсім ні.

Навпаки, тим самим він визнав, що усвідомлює несправедливість своїх дій, але не готовий прийняти відповідальність за них.