Кримський правозахисник Абдурешит Джеппаров відвідує материкову Україну кілька разів на рік. Він – одне з небагатьох джерел інформації про життя на окупованому півострові, де фактично не лишилося ЗМІ. Джеппаров – ветеран кримськотатарського національного руху, один з ініціаторів створення “Кримської солідарності” та учасник Кримської контактної групи з прав людини. У вересні 2014-го його син Іслям та племінник Джевдет були викрадені російськими спецслужбами – їхнє місцезнаходження досі невідоме. Минулого року Абдурешита Джеппарова було номіновано на Нобелівську премію миру. Ми спілкуємося у Києві в жовтні, після Кримської платформи, виборів окупаційної влади до Дерджуми та на порозі нової хвилі коронавірусу. Як живуть кримські татари після чергової хвилі арештів, що відбувається з водою та як виглядає соціальне життя в російській окупації – в інтерв'ю Абдурешита Джеппарова Суспільному.

Як зараз змінилася дорога через адміністративний кордон з Кримом? Чи є перестороги, що з новим карантином можуть з'явитися складнощі для перетину кордону?

Після тривалого карантину стало простіше. Ми не очікували, що так буде. На російському боці проходимо майже без питань. Я у цьому році приїздив тричі – це липень, серпень і зараз. Звідки їдемо і куди питають, другого разу запитали про мету поїздки. Останнього разу взагалі ні про що не питали. Проїхав дуже легко той бік, а приїхавши сюди до Херсону, потрібно здати тест на ковід. Це нормальна процедура, вона безкоштовна і нетривала. Потім у додатку включаєш “Я вдома”. Складно, коли вихідні. Тоді не можна робити тест на кордоні і потрібно їхати до Херсона, або кудись поряд, незручності такі є.

Чи очікується новий карантин у Криму? Що взагалі думають люди у зв’язку з новим карантином?

Улітку, і минулого, і цього року захворіли небагато. Якось ми спочатку ставилися зі скепсисом, але потім з’ясувалось, що є насправді небезпека і не всі виживають. Це у нас буває після курортного сезону, коли з Росії їздить усе що хочеш, не тільки коронавірус. Коли виїздять [туристи], тоді у нас починаються різні складнощі. Часто хворіють люди зі степових районів. Це через те, що всі вони зайняті курортним сервісом, їздять на роботу таксисти і обслуговуючий персонал.

Як проходить зараз вакцинація? Щось змінилося за останні кілька місяців? Особливо якщо говоримо про "бюджетників".

За нашими спостереженнями вакцинують спочатку військових. Вони солдати, їм важко відмовитися від наказу. Були заяви, звернення, ми намагалися якось реагувати, але складно, тому що військовослужбовці не завжди хочуть себе називати, щоб собі не нашкодити. Працюємо через батьків. Одиниці відмовляються, і то – спочатку відмовляються, а потім просто купують собі сертифікати про вакцинацію. Далі йшли держслужбовці, це державна адміністрація, податкова, інші фіскальні та нефіскальні служби. Потім бюджетна сфера – освіта, школи, медицина. Тоді підприємці, ті кому точно не можна відмовитись – будуть проблеми на підприємствах. Керівники наполегливо усім працівникам рекомендують, щоб вони теж пройшли вакцинацію. Це теж поставили на комерцію.

Читайте також: Локдаун та обов’язкова вакцинація: головний санлікар Кузін розповів про COVID-ситуацію в Україні

Значить, можна купити фейковий сертифікат?

Так. І це не одиничні випадки, це вже працює схема.

А з простим, так би мовити, цивільним населенням як це відбувається? Можна прийти до звичайної поліклініки і через лікаря зробити?

Є люди лояльні до Росії, які люблять Росію, є ті, що не зовсім люблять Росію. Ті, хто любить Росію можуть у черзі простояти цілий день, щоб вакцинуватися. Їм принципово потрібен “Спутнік”, тому що "нам тільки наше". Інші намагаються якось уникнути. Навіть заплатити та уникнути. Хто вільний, може сказати: "Я не хочу це робити, я сумніваюсь у якості цього препарату".

Немає незалежних ЗМІ, телебачення, радіо, немає друкованих та інших вільних видань, тому можна робити, що завгодно на цій території і світ про це не знає.

А для тих хто хотів би вакцинуватися в Україні, будь якою з тих вакцин, що доступні в Україні, наскільки це важко, дорого поїхати, організувати цей процес?

Якщо це комусь дуже потрібно – він робить. Пересічним громадянам, можливо, не всім потрібно, але якщо люди виїздять чи планують виїздити і їм дійсно це треба, вони планують де ближче, обирають, що їм подобається і роблять.

Коли ми починаємо розмову "для розминки" з коронавірусу чи чогось такого, я думаю, що актуальніше питання про те, наскільки у Криму розвинуті ЗМІ. Чи є там засоби масової інформації, які могли б давати світу інформацію, яка є в Криму. Ми розуміємо, що немає незалежних ЗМІ, телебачення, радіо, немає друкованих та інших вільних видань, тому можна робити, що завгодно на цій території і світ про це не знає.

Останні журналісти були видворені, попереджені, щоб більше не заїжджали. У Криму і раніше було не дуже, але зараз немає журналістів. Виручають стрімери, блогери, а кваліфікованих журналістів немає. Є категорії людей, яких називають "громадянські журналісти", але ми розуміємо що такі журналісти можуть перелічити кількість людей біля суду, а з аналізом, якісним журналістським підходом не залишилося нікого. Ми розуміємо, де сіра зона. Згодом вона вже не сіра, а темна, чорна – де можна робити що завгодно. І російська пропаганда ллє бруд зранку до вечора, на різних телеканалах. Люди просочені цим, зомбуються. Інколи сам вмикаєш телеканал російський і за півтори години хочеться вірити в те, що там показують. Хоча вмієш фільтрувати. Уявіть, як воно звичайним людям.

Буквально нещодавно пройшли вибори у Держдуму, на території окупованого Криму вони проходили вже вдруге після 2016 року. Окупаційна влада заявляє, що явка була близько 60 відсотків. Чим ці вибори відрізняються від виборів 2016 року? Наскільки активно люди, які живуть у Криму брали в них участь?

Зараз складно порівнювати з тими роками. Голосування проходить онлайн. Одна справа, що ми бачимо як люди йдуть до урн, до виборчих дільниць. Можемо відстежити, хто іде, малими чи великими групами, знайомі, незнайомі обличчя, якось можемо фіксувати. Тепер це було складно і майже неможливо. Але ми знаємо, що є дві громади – одна любить Росію, інша – ні. Перша – все таки, мабуть, йшла. Але я б не сказав, що голосували активно.

Фактор тиску на людей, на бюджетників? Чи можна сказати, що особливо немає вибору – голосувати чи ні?

Різні керівники по-різному ставлять завдання. Наприклад, моя сестра працює у музичній школі. Директор сказав, що потрібно проголосувати. Потім, глянувши на неї: "Я знаю, Ви не підете, не буду наполягати”. Тому все залежить від характеру керівника, наскільки він наполегливий. Але в основній масі наполягають, рекомендують, щоб проголосували. Люди залежні, працюють у бізнесменів – піде, роботи може не знайти. І бюджетна сфера, і бізнес залежні від своїх керівників.

Які очікування були у людей від цих виборів? Я розумію, Ви не соціолог, але все таки між собою люди говорять, як взагалі сприймаються ці вибори?

Нехай я не соціолог, я розумію, що я не експерт у цій частині, але – ніяк. Просто потрібно піти голосувати, тому що на роботі будуть проблеми – ось і все. А щоб очікували чогось, тепер навіть пересічні громадяни Росії – від них нічого не очікують. Вони розуміють, що приємно належати до імперії, "держави". А от якихось матеріальних речей я не помічав, щоб очікували. Якось вони "безкорисливо" люблять Росію.

Нещодавно пройшла ще одна хвиля обшуків, затримань, був заарештований Наріман Джелял (перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу – ред.) та інші кримські татари. Виходили люди на протести і там також були затримання. Як цю історію сприйняли серед кримських татар? Як зараз справи у Нарімана і людей, які потрапили у цю історію?

Потрібно сказати, що затримання з подальшим арештом відбуваються у нас з 2016 року. Беруть, зазвичай, навесні, потім у них сезон – осінь. Інколи порушують ці сезони – можуть і влітку взяти кілька чоловік. Нехай не звикли, але ми в очікуванні, що все одно навесні щось почнеться, когось візьмуть. Інша справа, на кого лотерея припаде. Щодо Нарімана це очікувалося, і очікувалося до Кримської платформи – він там у роликах говорить. Ми жартували, що щось не так іде, якщо він висловлює свої думки і все добре. Його затримали, потім заарештували з ним ще двох – це Асан Ахтемов і його двоюрідний брат Азіз Ахтемов. Звісно, велике непорозуміння і абсурд, що там стаття "диверсія". Зрозуміло, що хочуть з ними зробити, облити брудом. Як народ переніс? Важко. Я про себе скажу. Звісно було недобре. Можливо, відійдемо, але шок був великим.

Читайте також: Наріман Джелял передав лист з неволі в окупованому Криму

Що означає цей арешт для кримськотатарської громади у Криму? Як цей арешт вплине на життя?

Це знаковий арешт. Ми знаємо, що в Криму у всіх населених пунктах були Меджліси – селищні, міські, районні. Можна нарахувати 400 ініціативних громад і у кожній з них були свої меджліси. У середньому, навіть якщо по 10-15 – це понад 5000 чоловік у цьому корпусі. Зрозуміло, що дехто просто затих, хтось пішов на бік Росії (таких небагато). І виходить, що весь цей багатотисячний корпус – група ризику. Це не означає, що взяли Нарімана і на цьому зупиняться. Може вони прийдуть на районний рівень, може, ще десь нижче підуть, тому у групі ризику багато людей. Вони можуть жити з очікуванням, що вони – наступні. Які статті їм придумають? Ми знаємо, що Росія – віртуоз і вона може вигадувати, що завгодно. Пам'ятаєте –"була б людина, а стаття знайдеться". До Нарімана люди ставилися добре, він молодий і на цій посаді не встиг сильно "зіпсуватися".

Як "профілактика" – заарештувати якусь кількість людей, щоб тримати у постійній напрузі та страху.

Звісно, розчарування було великим. Важко перенесли.

Ви говорите, що у силовиків є свій, так

Джерело