Богдан кульгає на ліву ногу і не може зігнути палець на лівій руці. Це, каже, наслідки реабілітації в центрі для алко- і наркозалежних людей. Зі слів чоловіка, забирали його туди вночі незнайомі люди. Коли його тягнули через весь під’їзд, він голосно кричав, щоб почули сусіди. Але ніхто не відреагував.
"Мене дуже сильно били, душили. Я двічі втрачав свідомість", – згадує він. Богдана завезли в незнайомий будинок і закрили на десять місяців. Туди, з його слів, віддала мама, щоб урятувати.
Таких людей в Україні понад пів мільйона. Кожен вісімдесятий зустрічний, який проходить повз нас щодня. Їхня хвороба – залежність. Наркотична і алкогольна. І це лише ті люди, які потрапили до нарколога. За порятунок рідних сім’ї залежних готові платити будь-які гроші. Саме до них звертається реклама закритих центрів реабілітації, яких у країні сотні.
Журналісти Суспільного дослідили діяльність закритих центрів реабілітації, куди під примусом вивозять і проти волі утримують залежних людей. І зняли про це документальний фільм-розслідування “Бити. Молитися. Тримати”. Якими методами такі заклади долають проблеми залежних людей за зачиненими дверима та хто підтримує таку "терапію" – в матеріалі Суспільного.
"Він ходив зі зброєю, йому здавалося, що все – теорія змови. Приходив до нас додому і казав: “Бачиш розетку? Це все прослушка", – розповідає психолог Артем Осипян про свою близьку людину, яка страждає від наркозалежності.
Сьогодні Артем допомагає людям боротися із алкоголізмом і наркоманією. Усе почалося з особистої історії, коли він ще тільки вчився на психотерапевта. У близької людини Артема трапився амфетаміновий психоз, і вона стала небезпечною.
“Людина з балкона вже у когось цілиться. Бо йому здається, що хтось хоче його машину викрасти”, – пригадує він один із періодів загострення.
Залежну людину госпіталізували і вивели з гострого стану. Але постало питання – як бути далі. Аби вона припинила вживати, необхідна була реабілітація. Щоб дізнатися передусім, як їй допомогти, Артем пішов працювати в реабілітаційні центри як психолог. Пробув у різних центрах близько трьох років. Майже всі вони були закритого типу. "Я дуже розчарувався і навіть травмувався, працюючи у таких центрах”, – розповів він.
Щоб зрозуміти, що таке закриті центри і які методи там застосовують, Суспільне поговорило з десятками людей, які проходили реабілітацію в різних регіонах.
Богдан Візор – один з колишніх утриманців закритого центру. Його проблема – алкоголізм. Чоловік розповідає: ситуація вийшла з-під контролю, коли смертельно захворів його батько. Мама намагалася врятувати сина. І покликала на допомогу людей з приватного реабілітаційного центру на Рівненщині.
"Мене затягли в машину, завезли. Кинули у куток просто. Напоїли мене горілкою, таблетками напихали. Змусили дуже багато таблеток з’їсти", – згадує він початок своєї реабілітації.
Центр, де він був, пов’язаний із релігійною організацією "Царство Бога". Він жив у закритому будинку в приватному центрі за високим парканом. Звідти, каже, втекти дуже важко. На вулицю їх майже не відпускали. За десять місяців перебування там, пригадує чоловік, від сили два дні був на свіжому повітрі.
"Усередині всі спали на землі, на матрацах. Ми кожен вечір витягували ці матраци – на третій, на другий поверх. На ранок всі стягували у підвал. Мені просто пощастило, що я вже там був тривалий час, то я два пуфіки зсував. Але вони за ніч, бувало, розсувалися. То це в мене виходило, що коліна на землі просто", – згадує Богдан.
Інший ексреабілітант, якого ми знайшли, розповідає про схожі умови життя. Чоловік теж страждає на алкоголізм. Він приховує своє ім’я, тому що боїться організації, яка його утримувала. Каже, його туди так само віддали батьки.
“Це був будинок. На вигляд він здавався доволі пристойним. Хоча… Як може здаватися будинок пристойним, якщо на ньому ґрати? Ну, я тоді у сутінках цього не побачив. Але коли зайшов всередину, мені почала відкриватися потроху картина, куди я взагалі потрапив”.
Це було сім років тому у Дніпрі. Зі слів нашого співрозмовника, люди, які там перебували, більше нагадували не тих, хто одужує, а в'язнів. Згадує, що їх в одному приміщенні було близько 35 людей і реабілітанти виглядали наляканими: “Двоярусні ліжка. Я не знаю – п'ять, шість, сім штук. Людей було справді в одній кімнаті дуже багато. Це одразу змушувало замислитися, навіщо ж так. Це був тільки початок. Тому що все найстрашніше було попереду”.
Організація, в центр якої потрапив Олександр, працювала під брендом “Центр здорової молоді”. Нині вона називається “Міжнародна антинаркотична асоціація” або МАА. Це чи не найбільша мережа в Україні. Багато реклами і багато підтримки відомих людей. Зокрема, від Міністерства внутрішніх справ і чинного президента.
У закладах цієї ж асоціації був і Сергій Авраменко, який проживає у Харкові. “Ось я з ними. Ви бачите? “Міжнародна антинаркотична асоціація”, висить плакат. Там волонтери ходили у кросівках, у взутті. А реабілітанти – у капцях. Ну, я, як був, і залишився у капцях”, – показує він фото з центру журналістам.
Фото, а також паспорт, довідка про інвалідність, декілька речей і посуд – все, що в нього лишилося після виходу з закритого закладу. Колись у Сергія була трикімнатна квартира у Харкові, де він жив з батьками. А тепер у нього немає власного житла.
Життя у Сергія було непростим із самого малку. “У дитячому садку я не був. Я з бабусею постійно був. У дворі з дітьми гуляв, дітей бавив. Я зі своїми однолітками не ходив так, ми не спілкувалися. Тому що я дуже погано ходив. Вроджена травма. Це ДЦП. Дитячий церебральний параліч. Ну... ноги. Я часто сидів на лавці, бо ходив погано”, – згадує він своє дитинство.
Але все стало ще гірше, коли не стало рідних. З родини в нього лишилася лише тітка. Його батьки померли понад десять років тому. Сергій влаштувався на завод для людей з інвалідністю і потроху робив ремонт у квартирі. Так він жив до 2018 року. Одного разу, каже, приятелі тітки запросили його на риболовлю. У своєму помешканні він більше не був жодного разу.
Після риболовлі Сергій прокинувся в лікарні. "Пляшку горілки випили. І я відключився. Ну, думав, друзі, ну так, трішки…", – пояснює він.
Після наркології чоловіка завезли в харківський центр МАА. "Там хлопці, людей тридцять. Ну, там заняття проходять. Особливо біблійні", – згадує Сергій.
"Царство Бога""Це – чисто якась сатанинська оргія просто. Тому що я просто не знаю, як по-іншому назвати. Такі пісні страшні просто. Вони співали: "Ми – армія Христа, нам треба у пекло", – так, зі слів Богдана, виглядав реабілітаційний процес в центрі, що тісно пов’язаний із "Царством Бога".
Усі, пригадує, змушені були плескати в долоні і стрибати на місці: "Я сам був перший раз шокований. Тому що я ходжу в українську церкву, і у нас спокійно священник читає молитви, у нас такого нема".
Місяцями без новин, телебачення і книг. Повна ізоляція. Жодних звісток від сім’ї. Богдан навіть не знав, що почався коронавірус: "Для мене це була дикість взагалі. Я не знав, шо у світі коїться. Не було ніякої інформації. Тому що телефони були заборонені. Газети – не читайте. Новини було заборонено. Не дай боже прочитаєш – зразу присідаєш".
"Це як дикі голоси якісь. Це набір якихось безглуздих слів, незрозумілих адекватній, соціально адаптованій людині. Взагалі. Тобто зовсім. Це не англійська, не французька, не німецька. Це – щось нездорове", – згадує співрозмовник, який попросив не розкривати його особу. Він був в іншій відомій мережі, що тепер називається МАА.
Чоловік стверджує, що до них в центр теж приїжджали пастори з “Царства Бога”. "Приїжджає псевдопастор. Якісь приповідки розповідає про благі справи. Духовні речі. Але вся ця духовність, вона закінчується одразу тоді, як закінчується цей захід”, – розповідає чоловік про реабілітацію там.
"Міжнародна антинаркотична асоціація""Я дуже поважаю, правда, вашу роботу, кожної людини, яка працює в асоціації. Кожної людини. Тому що ви робите найголовніше. Ви повертаєте життя людей", – це промова Володимира Зеленського під час одного з перших його візитів на посаді президента. Разом з дружиною він відвідав захід МАА.
У своїй рекламі в інтернеті вони вказують, що працюють не лише по всій країні, а й за кордоном.
"Вони мене запросили якось до свого офісу. Такі мармурові стіни, дорогий пуер . Я ніби потрапив у 90-ті. Звісно ж, барсетки, – розповідає психолог Артем про знайомство з членами організації. – Це більше схоже було, що ми на якусь “сходку” зібралися”.
Він пригадує, що тоді, під час цієї зустрічі, йому повідомили в МАА, що хочуть створити структуру, яка буде регулювати всі реабілітаційні центри. Артем обурився, що це – конфлікт інтересів.
"Я ще так думаю: та щось вони, типу, дуже добре про себе думають. Через п’ять місяців Олександр Гогілашвілі – заступник міністра Авакова. Створює власний департамент формування наркополітики, чи як там”, – наголошує психолог.
Мережу МАА підтримують відомі виконавці, спортсмени, політики та державні службовці. У тому числі і заступник голови МВС Олександр Гогілашвілі, про якого згадував Артем. Дружина Олександра – багаторічна помічниця Зеленського. До влади Гогілашвілі прийшов разом із командою президента. Раніше Олександр сам працював в асоціації.
Закрити кого завгодно"Я питав: "Я хочу вийти, як це можна зробити?", – пригадує Сергій Авраменко перші свої дні в центрі МАА. Він розповів нам, що раніше ніколи не зловживав алкоголем. І на зустрічі з приятелями тітки випив таку кількість вперше. Про це говорив і в центрі: "Але вони сказали: "Нам гроші платять".
Поки він був під замком, то дізнався, що батьківську трикімнатну кварт
Джерело
