Тернополянин Ігор Дуда – лемок за походженням. У 1945-му його сім'ю виселили з рідного дому в селі Ганчова Горлицького повіту. Чоловік усе життя досліджує лемківську культуру. Він – редактор часопису "Дзвони Лемківщини", упорядник словників лемківського говору, автор мовознавчих книг, а також організатор першого в Україні фестивалю лемківської культури.

"Пішов чоловік із собакою ловити рибу. Сидіть з вудочкою, курить люльку. Раптово з води показується корова.

-Дай прикурити!

День пам'яті жертв примусового виселення. Редактор часопису

Той дав.

-Ну, бувай здоровий! – і корова занурилася під воду.

Здивований чоловік відкрив рота і дивиться на пса

-А я що? Сам здивувався! – каже собака".

Ігор Дуда читає жарт зі свіжого випуску "Дзвонів Лемківщини". Гумор – це одна із постійних рубрик в газеті, каже редактор. Жарти бере з власної книги "Лемківський гумор". Там автор зібрав понад 2 з половиною тисячі анекдотів. Каже, лемки долали труднощі, жартуючи:

"Лемки народжені в горах і вони звикли до труднощів. В горах жити не так просто, це не чорнозем, в який ввіткнув палицю і вона росте. А я ще сам пам'ятаю, щоб щось посадити, треба було купу каміння збирати з того поля. Та приїхавши сюди теж не було дуже приємностей великих. А ті, що переїхали на схід чи південь України, тим більше". І уявіть собі, людина з гір, де ялини, ліси прекрасні, потічки – в степи, де нема кущика, де нема річки, нема води, де спека 30 градусів, якої лемки не знають".

Коли сім'ю Ігоря Дуди переселяли, йому було 5 років. У нього збереглись фотографії з дому. На одній із них – рідна хата в Ганчові. Чоловік каже, був малим, але пам'ятає, як жив на Лемківщині:

"Я пам'ятаю, як ми зі старшим братом збирали гриби, ягоди, пам'ятаю, як ми купалися в річці, руками ловили раків, рибу ловили. Пам'ятаю також, як ми з батьком ходили до сусіднього села Сквіртне через гору. Мій батько не хотів виїжджати, то він місяць чи два перебував у в'язниці в Горлицях, і ми останнім ешелоном на схід".

Схожі спогади переселенців Ігор Дуда публікує в часописі "Дзвони Лемківщини". Він – редактор газети з 1999 року. Вона виходить раз у два місяці. Чоловік показав перший випуск часопису. Його надрукували в квітні 1994 року. Тоді редактором був Петро Сорока.

Часопис висвітлює життя лемків зі всієї України. Четверта сторінка кожного випуску називається лемківською. Усі статті там – лемківським діалектом, розповідає редактор:

"Старше покоління вже забуло лемківську говірку. Молоде – не має, де навчитися і нема потреби, власне, бо не спілкуються вже батьки з дітьми по-лемківськи. І через те проблематично дуже знайти матеріал оригінальною лемківською мовою".

Ігор Дуда перекладає твори письменників на лемківську говірку. Його перший переклад – "Думи, мої думи" Тараса Шевченка.

Також чоловік видав кілька мовознавчих збірок і упорядкував перший Лемківський словник. Він налічує 26 тисяч слів. Ігор Дуда каже, така кількість слів означає, що лемківський говір – це не просто діалект, а повноцінна мова:

"Знаючи лемківську мову, можна спілкуватися будь з ким: зі словаками, поляками, сербами. Вони це зрозуміють. Тобто, це така універсальна мова, яку вже забули. Але все-таки, перекладаючи, я даю матеріали лемківською мовою, то якраз люди це хочуть і радо читають".

День пам'яті українців – жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944 – 1951 роках, щороку відзначають в другу неділю вересня. У ті роки з етнічних земель переселили понад 480 тисяч українців, розповів Ігор Дуда.

Джерело